Кривой Рог > Писатели и поэты > Грес Галина Ивановна > З любові і муки | Писатели и поэты Кривого Рога - 1775.dp.ua
(Анатолій Грес. Життєвий і творчий шлях літератора)
До 70 – річчя від Дня народження

« ... З любові і муки народжується письменник – іншого шляху у нього нема ».

Григір Тютюнник


Передмова до першого видання

Бажання написати книгу про життєвий і творчий шлях літератора Анатолія Греса, розповісти про нього і як про письменника, і як громадянина, та й просто – неординарну і цікаву людину, народжувалось поступово. Спочатку воно витало у моїй уяві як заборонена і нездійсненна мрія, мрія примарна та недосяжна. Впродовж багатьох років спільного з Анатолієм Петровичем подружнього життя те жагуче бажання, неначе нічне вогнище в стані кочівників, то майже повністю згасало, то спалахувало в мені з нестримною силою і вабило теплом та світлом. Зазвичай оті яскраві спалахи мого таємного бажання щоразу співпадали з виходом у світ нових книг цього автора, та потім поступово тонули у зливі невпевненості і вагань. І все ж просте людське бажання лише тоді переросло у поклик душі і веління совісті, коли до рук потрапила остання (на жаль!) книга мого земляка Михайла Дубова, упорядницею якої була дружина поета Галина Дубова. Найповніше видання творів талановитого автора побачило світ у 1998 році і приурочувалось до сорокаріччя Михайла Дубова, “... зоря якого погасла сімома роками раніше.” Самого ж поета було прийнято до Спілки письменників України, але вже... посмертно.
Що ж, спокутувати гріхи нікому і ніколи не пізно. Але все те не тільки не заспокоїло і не втішило, а навпаки – вразило та схвилювало до сліз і виявилось тією іскоркою, що до дна висушила чашу моїх вагань. Невже ж ото сама доля прирікає талановитих людей, аби дізнавались і говорили про них тільки тоді, коли їх з нами вже немає?! Перебіг згаданих подій та оті невеселі роздуми надихнули мене і сповнили рішучістю взятися за незвичну і нелегку справу – написання цієї книги. А хто ж іще, як не дружина, краще і повніше розповість читачам про автора “Зірок і квітів”, «Передзим’я», “Кайфу” та інших книг Анатолія Петровича? І чи ж варто чекати того часу, коли змушений будеш творити добро не для людини, а задля її світлої пам’яті? До того ж літератору незабаром виповнюється 65. Дата бодай і не “кругла”, та, як на мене, заслуговує уваги: людина мимоволі озирається на пройдений шлях. Що ж стосується назви цієї книги, то про неї – дещо згодом. Та вже тут, у передмові, хочу зізнатись: кожен її рядок народжувався саме з любові і муки. З любові до чудової людини, гарного чоловіка, талановитого літератора. І -- з муки, вірніше – мук. Мук творчості, вагань і сумнівів. А ще рядки цієї книги народжувались від мого щирого бажання зробити свій скромний подарунок: чоловікові – до його ювілею, шанувальникам Анатолія Греса – до ювілею його літературної творчості. Так сталося, що примхи долі поєднали мене з цією людиною міцними сімейними узами. І сталося це у найважчі часи нашого обох життя. Таки правду кажуть: ніщо не поєднує людей міцніше, аніж спільна біда. Впродовж багатьох років, п’ючи разом з одного келиха цей гіркий трунок, мені доводилось не лише спостерігати, а й брати участь у муках Анатолія Греса – і житейських, і творчих. Саме мені випадало і горе, і щастя бути першим читачем його прози і поезії, ставати відвертим, але доброзичливим критиком. Одним словом – бути порадницею і помічницею. А відтак вважаю, що здобула повне право говорити про життєвий і творчий шлях цієї людини. Якщо ж мої роздуми і розповідь видадуться комусь суб’єктивними, я з цим погоджусь. Адже будь-яка об’єктивна думка народжується з сотень, тисяч думок особистих. А щоб не спотворити і не прикрасити портрет душі цієї близької мені людини, у книзі будуть наведені думки про Анатолія Греса багатьох шанованих людей, його друзів і знайомих, шанувальників його творчості. Писати про будь-яку людину, якщо навіть знаєш її до найменших подробиць, не так просто. А тут складність полягає ще й у тому, що, по-перше – мені у такій справі дійсно бракує досвіду. По-друге, важко позбутися суб’єктивної оцінки духовних чеснот і творчих справ людини, з якою пов’язане твоє особисте життя. І, нарешті,, – зробити це на певний час таємницею, працюючи на очах у самого літератора. Але попри ці і всі інші, на перший погляд дрібні складнощі, я не тільки змогла написати цю книгу, а й забезпечила їй вихід у світ. Я намагатимусь використовувати найменшу можливість, аби прокласти своїй «першій ластівці» якщо й не широкий стовповий шлях до читача, то бодай рівну і чисту стежину. Адже ця книга – крихта мого життя і того добра, яке я змогла подарувати письменникові і його читачам. А відтак вважаю себе людиною щасливою, бо переконана : творити добро – чи не найбільше у цьому світі щастя.

Передмова до другого видання

Минуло п’ять років відтоді, як у світі з’явилось перше видання моєї книги «З любові і муки». Що вони, оті кілька років для історії, для вічності? Піщинка в пустелі, краплина в океані буття. Для вічності – так, але тільки не для окремого людського життя. Що ж спонукало мене знову повернутись до цієї книги? Майбутній ювілей літератора? Його громадська діяльність чи помітні успіхи в літературній творчості? Можливо, і те, й інше. Але з часом я намагаюсь все глибше аналізувати не так саму назву, як підзаголовок цієї книги. І зайвий раз переконуюсь: писати про життєвий шлях Анатолія Греса і окремо про його творчість було б помилкою. Ось, нещодавно, у світ вийшла досить цікава книжка про відомого українського громадського і політичного діяча під влучною назвою «Життя як творчість». І вона остаточно переконала мене у тому, що життя кожної людини, ким би вона у цьому світі не була, є творчістю. Якщо хочете, -- даром самого Всевишнього. І тепер, з вершин прожитого і пережитого, вистражданого і вибореного, усвідомлюю свій громадянський обов’язок і безперечну необхідність доповнити цю книгу новими розділами про життя і творчість Анатолія Греса – лікаря, письменника, громадянина. Говорити тут про його дитячі та юнацькі роки все одно, що наважитись на невдалу спробу переповісти чудову і водночас гірку поезію іншою мовою та ще й у прозі. Щоб переконатись, як влучно, яскраво і достовірно змалював Анатолій Грес не лише власне дитинство та юність, а й долю цілого покоління , яке тепер за законом держави прийнято називати «дітьми війни», варто почитати такі його майже біографічні твори як оповідання «Спадщина», «Фрески пам’яті», повість «Оксана», поезії «Підкови щастя», «Подорож у життя» та інші. І на завершення. Немає у Анатолія Греса посвідчення письменника. Не його у тому вина... І ні він сам, ні особисто я не вважаємо це за трагедію. Адже вірно кажуть: справжній письменник не той, хто хизується спілчанським квитком, і не той, хто багато пише, а той, кого читають. Книги Анатолія Греса читають і діти, і юнаки, і дорослі. Від прочитаного – замислюються, сміються, плачуть, сумують, радіють. А отже визнають автора справжнім письменником. Сподіваюсь, що ця книга стане для читача надійним проводирем у його багатожанровій творчості.

Галина Грес


Добавить комментарий
Ваше имя:
Введите код:
Комментарий:

Вы творческий человек?
У Вас есть собственные стихи или проза?
Вы имеете отношение к нашему городу - Кривому Рогу?
Мы будем рады абсолютно бесплатно опубликовать Ваше творчество в текущем разделе.
Для этого нужно просто написать нам.