Кривой Рог > Писатели и поэты > Грес Галина Ивановна > Казка про хлопчика Сашка і дружка Муравчика | Писатели и поэты Кривого Рога - 1775.dp.ua
Казка про хлопчика Сашка і дружка Муравчика

Жив-був у тата і мами хлопчик Сашко. Білявенький, рум’яненький, вертлявий, не завжди слухняний, зате вкрай допитливий.
-- Мамо, а чому сонечко щовечора спати лягає? Воно що, теж втомлюється? А чому, коли я не хочу, йде дощ? А чому, ма, буває зима? А чому, а чому?..
І тих «чому» вистачало на цілісінький день. Все б нічого, от тільки спати Сашка увечері не вкладеш, а вранці, коли треба поспішати в садочок, не розбудиш. Тоді мама змушена була йти на різні хитрощі. « Вставай, Сашику! Сьогодні, -- обіцяла вона, -- купимо тобі нову іграшку. А як будеш вчасно вставати, то частіше на прогулянку до річки ходитимемо». Сашко невдоволено сопів, совав ніжками, кривлявся, хникав: « Не хо-о-чу! Не буду! Не піду!»
І от одного літнього ранку, коли надворі вже яскраво світило сонечко, мама не стала будити синочка, а, визирнувши у вікно, голосно, так, щоб малюк почув крізь сон, вигукнула:
-- Лю-у-ди! Яке ж у нашому дворі диво з’явилось! Якби ото Сашик не спав, то першим би його побачив. А можливо б і гратись туди побіг.
Тут Сашка з постелі як вітром здуло. Де й сон подівся, і вже наступної миті хлопчик стояв біля вікна. А там, у дворі, біля його улюбленої гойдалки, стояла, -- Сашко не міг своїм очам повірити, -- зовсім нова, що виблискувала свіжими фарбами, розцяцькована квіточками, метеликами, жучками, дерев’яна лавочка.
-- Мамо! Мамочко!! - благально защебетав Сашко, -- давай скоріше збиратись, я хочу бути там першим.
А мамі тільки цього й не вистачало. Сашко тим часом поспіхом вмився, одягнувся, напхав у кишені цукерок і нетерпляче затупцював біля порогу. Коли ж вони підійшли до розмальованої лавки, все на ній ніби ожило: квіти, вітаючись, підняли свої різнобарвні голівки, метелики замахали крильцями, жучки заворушили вусиками. Від подиву Сашко відкрив рота і якусь мить стояв неначе заворожений. Потім взявся лагідно погладжувати лавочку ручкою і щось тихо шепотіти. Та раптом цю ідилію порушив ледь чутний писклявенький голосок:
-- Ой! О-ой! Мені боляче!!
Сашко насторожено озирнувся, але поблизу нікого не помітив. А писк повторився гучніше:
-- О-ой! О-йо-йо! Боляче!
. Сашко зробив крок від лавочки і побачив біля неї маленького жовтуватого Муравчика. Він лежав на спинці, метеляв кривенькими ніжками і тихо плакав. Хлопчик нахилився, обережненько взяв його в долоньку і запитав:
-- Чого це ти плачеш?
-- Ти мені ніжку причавив, -- слізно відповів Мурашок,-- і тепер я не зможу бігати. А я ж тут -- ще й вартовий. Своїх братиків і сестричок охороняю.
-- Не плач, маленький, не плач. Я тобі допоможу, -- Сашко легенько торкнувся пошкодженої ніжки, погладив її і Муравчик притих.
-- А де ж ти живеш, дружок? Чи далеко тобі до своєї хатинки? -- поцікавився хлопчик.
-- Та тут, недалечко. У тій он нірці, що під цією гарною лавкою. Там усі мої братики й сестрички , -- охоче відповів Муравчик.
-- Ну що ж, дружок, я змушений тебе залишити, бо поспішаю в садочок. А на прощання -- ось, тобі цукерка.
Сашко легенько опустив Муравчика на землю, поклав біля нірки цукерку і, підстрибуючи, зник за будинком. У садочку таким веселим і щасливим його побачили вперше. Цілісінький день хлопчик розповідав діткам про свого нового дружка: «А який він жвавенький! А який красивий! А що вже хоробрий! Такий маленький, а вже своїх братиків і сестричок охороняє. Справжній друг! Пообіцяв мене чекати. Ну -- дружок назавжди!»
Вечора Сашко ледве дочекався і, нашвидку попрощавшись з вихователькою і друзями, вихором понісся до лавочки. Спітнілий, захеканий, нахилився до знайомої нірки і тихенько покликав:
-- Дружок! Дружочок!
І у відповідь почув писклявий тонюсінький голосок:
-- Я тут! Тут я! Тут.
Хлопчик простягнув руку і Мурашок, вхопившись за пальчик, швиденько забрався йому на долоню.
-- Дружок, Муравчику! Ти мене чекав?
-- А як же! Я й на доріжку бігав. Все тебе виглядав. А ти не йдеш і не йдеш. Вже й ніжка моя перестала боліти. А цукерка була така смачна! Усі мої красно тобі дякували. Ти -- справжній друг. От якби, Сашику, ми познайомились біля моєї першої хатки, я теж пригостив би тебе. Солодкими грушами. А так…
Муравчик опустив свою маленьку голівку і важко зітхнув :
-- О-хо-хо! Біда, Сашику, приходить несподівано… Жила наша родина у квітучому саду, під старезною грушею. І сонця, і їжі було вдосталь. Та звідки не візьмись на нас напало військо чужих мурах.






Завойовники виявились сильними, у чорних, що аж виблискували на сонці, мундирах, озброєні гострими клешнями. Спочатку вони перебили вартових, потім вдерлись у наш дім. Молодих та сильних взяли в полон, старих та немічних -- повбивали. А нас, малечу, прогнали на всі чотири сторони. От і знайшли ми собі притулок під цією лавкою.
Тут з очей Муравчика покотились справжні сльозинки.
-- Та чого це ти, дружочок?! Не плач, не плач маленький! Ти тепер не один. Я завжди тебе захищатиму. А усій твоїй сім’ї на вечерю -- оце. Від мене.
Сашко дістав з кишені цілу жменю цукерок в різнобарвних обгортках і обережно поклав їх біля нірки.
-- О-о! Так багато?! -- здивовано вигукнув Муравчик. -- За що ж це вам так щедро дарують?
-- Щедро, але не всім, -- задоволено посміхнувся хлопчик. -- Переважно тим, хто слухається виховательку і вчиться читати. Хто не кривдить звіряток, комах. Хто любить квіти і не ображає друзів.
Почало смеркати і Сашко неохоче попрощався зі своїм улюбленцем:
-- Добраніч , дружок! Завтра зустрінемось. Тільки чекай мене! Вранці й чекай.
Так минав час. Дні коротшали, ночі ставали довгими і прохолодними. Одного ранку, коли Сашко поспішав у садочок, його насторожила вкрита снігом земля. Знайомої лавки на звичному місці він не побачив. З-під високої кучугури снігу визирав лише вершечок її спинки. « А де ж нірка мого дружка?» -- злякано подумав хлопчик і почав розгрібати сніг. «Де ти, дружок? Відгукнись!» -- довго кликав він Мурашка, але той чомусь не озивався. І тоді з хлопчикових очей закапали на холодний сніг гарячі сльози, а мама ледь відірвала його від лавки.
-- Мамо! Мамочко! Куди ж подівся мій Муравчик?! Він тепер що, під снігом замерзне?! -- схлипував невтішно малюк.
-- Заспокойся, синочку. Мурахи на зиму ховаються під землю. Глибоко-глибоко. І там чекають весни. Настане тепло і ти знову зустрінешся зі своїм дружком.
Хлопчик втер рукавичкою непрохані сльози, поклав на сніг велику красиву цукерку і поспішив у садочок на зустріч нового року.
Коли до них завітав Дід Мороз із Снігуронькою, малюк вхопився за чарівний посох і запитав: «Дідусю, а коли до нас прийде весна? Подаруй мені, будь ласка, тепло і весну! Дуже тебе прошу!» Всі розсміялись, але Дід Мороз не образився, а тільки поклав на біляву голівку руку і відповів: « Усі слухняні дітки, Сашику, вміють чекати. Ти у матусі теж слухняненький. А тому весна обов’язково настане. Чекай і вона прийде».
Міцно засіли в голові малюка оті втішні слова, і майже щоранку він підходив до розмальованих морозом вікон і виглядав весну. Адже тоді настане тепло і він знову зустрінеться з дружком. Та за вікнами тріскучі морози змінювались холодними вітрами, сніжними заметілями. А хлопчик, освоюючи нову комп’ютерну гру, весь час думав: «Тут у нас і тепло, і затишно та світло. А як там йому, в холодній землі, у малесенькій тісній, темній нірці? Бідолашний дружок! Ти, напевне, ще й голодуєш?» Стурбований такими думками, він вимикав комп’ютер, одягався і йшов у двір. Діти грались в сніжки, спускались на ковзанці, а Сашко довго кружляв навколо засипаної лавочки і кликав до себе тепло та весну.
А вони прийшли непомітно і не відразу. Спочатку розтанули сніги. Веселими голосистими струмочками задзвеніли вони на дорогах і стекли у річку. Потім скресла крига, відгуркотів льодохід. Невдовзі зазеленіла й трава та розпустилися перші квіти. А одного сонячного ранку мама пригорнула Сашка і радісно сповістила: «Ну, синку, прийшла нарешті твоя весна! Справжня весна!»
Малюк від радощів аж підскочив і, в чому був, подався до лавочки. Земля навколо неї підсохла, зігрілась, місцями вкрилась травою. Але мурашиної нірки ніде не було. «Дружочок, Муравчику, де ти?! Озвись!» А у відповідь -- лише цвірінькання пустунів-горобців та воркування голуба на тополі. Засмучений, з виразом розчарування на обличчі, хлопчик повернувся додому. А наступного дня знову зустрічав сонце біля лавочки. І ось, одного погожого ранку, коли Сашко поспішав у садочок, лавочка ніби магнітом почала притягувати його до себе. Вона знову виблискувала на сонці своїми квіточками, метеликами, божими корівками. Хлопчик підійшов ближче і раптом біля самих ніг помітив свіжу купку землі з ніркою в центрі. «Дружок! Муравчику! Де ти? Я тебе чекав! Виходь швидше! Я тут, біля твоєї нірки!» Він нахилився до самої землі і ледь стримував сльози, а коли прислухався, то почув обережне шарудіння і тихий писк. Раптом з нірки висунулись два рудих вусика. Неначе вітаючись, вони то повільно погойдувались зі сторони в сторону, то на якусь мить завмирали. «Це справді ти, Сашику?!»-- почулося з нірки. Потім з неї висковзнув сам господар. «Здоров-був, друже! Я теж чекав цієї зустрічі. Всю зиму чекав. Сумував за тобою. Навіть уві сні тебе бачив. А тепер… Це ж не сон, правда? І я -- такий радий, такий щасливий!»
Хлопчик уважно поглянув на Муравчика, але не міг його впізнати: той помітно підріс, на спинці з’явились чіткі світлі смужки. А очі, великі коричневі очі виступали неначе ґудзики на Сашковім піджачку. І увесь він був неймовірно жвавий, радісно дріботів лапками, вертів голівкою і ворушив вусиками. Сашко мовчки опустив до нірки руку і у ту ж мить на його долоні затанцював радісний Муравчик. «А ти не забув принести мені чогось смачненького? Зголоднів я за зиму» -- поскаржився він. «Та щоб я… Та ніколи… тебе не забував!.. Ось і цукерку тобі… Почекай, лиш …» -- Сашко швиденько дістав з кишені свої улюблені «Червоні маки», поклав їх біля нірки і, сяючи своєю сонячною посмішкою, почав лагідно погладжувати дружка по спинці, по голівці та говорити йому усі хороші слова, яких навчили мама, тато і вихователька.


Добавить комментарий
Ваше имя:
Введите код:
Комментарий:

Вы творческий человек?
У Вас есть собственные стихи или проза?
Вы имеете отношение к нашему городу - Кривому Рогу?
Мы будем рады абсолютно бесплатно опубликовать Ваше творчество в текущем разделе.
Для этого нужно просто написать нам.