Кривой Рог > Писатели и поэты > Грес Анатолий Петрович > Законний господар або ж Ну й нахаба! | Писатели и поэты Кривого Рога - 1775.dp.ua
Законний господар або ж Ну й нахаба!

Людиною спокійною та врівноваженою дід Карпо був з самої молодості. І, окрім того, що марив рибалкою, знав , як ніхто інший, безліч усіляких лайок. Вистачало їх у діда, як кажуть, на всі випадки життя. Окремі з них призначались тільки для тварин, інші вживались при вимушеному спілкуванні з недобрими людьми. Особливі лайки були обрані для поганої погоди, це -- коли у діда на дощ ломило спину чи викручувало суглоби. Бувало, навіть на щось хороше старий Карпо задоволено всміхався у довгі сиві вуса і супроводжував ту приємну посмішку незлобливою лайкою. Не було у нього лайок тільки на одному місці. А от і не вгадали! Не в церкві, бо він туди останніми роками не ходив, а на рибалці. Він вважав це місце якщо й не святим, то, принаймні, таким, де лаятись -- означало самому собі шкодити. « Де ж вона, та риба, клюватиме? -- обурювався старий, киваючи у бік молодих і недосвідчених рибалок. -- Як буде ловитися, коли у них що не слово, то й матюк, що не друге, то регіт на увесь берег. А воно ж не випадково рибалку тихим полюванням називають. Ні, ні, лаятись тут та горланити навіть в думці гріх…»
На рибалку дід Карпо починав збиратись якщо й не за тиждень-другий, то не пізніше, як за добу до неї. На річку йшов перед самим заходом сонця без вудочок, але із вщент наповненою торбою. Зручно вмощувався на своєму улюбленому місці і на якийсь час завмирав: уважно придивлявся до спокійної води, неначе там можна було помітити щось цікаве, прислухався до переспіву пташок у прибережних лозняках та вербах, до плескоту риби та веселого квакання жаб у рясці. Потім поволі підводився і починав жбурляти подалі від берега: в одне місце -- варену картоплю, в інше -- пшоняну кашу, в третє -- перемішану з висівками макуху. Коли торба порожніла, дід, всміхнувшись молодому місяцю, повертав додому. Скромно повечерявши, Карпо Іванович «окуповує» веранду і вже вкотре перебирає кожну вудочку, уважно оглядає поплавки, обмацує, перевіряючи на гостроту, кожного гачка. Вже вкотре лізе до рюкзака, чи не забув, бува, туди свіжу наживку і запасне причандалля покласти. Нарешті дід заспокоюється і десь близько опівночі вкладається на канапу придрімнути. А перед тим, штовхнувши бабу під бік, тихим, але суворим голосом наказує: «Чуєш, стара? Та проснись же ти, ради бога! Чуєш? Завтра, як ото вставатимеш до корови, не забудь мене підняти. Пойняла?!» У відповідь баба бурчала крізь сон щось тихе і невиразне, тільки одному дідові й зрозуміле. Але суворе прохання виконувала ретельно, бо добре знала: лайок у старого вистачить і для неї.
Ні світ ні зоря, не встигне баба рипнути дверима чи дзенькнути дійницею, Карпо сам, неначе ошпарений, підхоплюється з постелі і відразу ж починає лаятись: «Проспав! Ти ба, вже й світає! А-а, біс-с-ова баба! Просив же!..» І, не снідаючи, звалював рюкзака на плечі, вудочки -- в руки та й гайда. До річки! Мерщій до тієї заводі, де звечора рибу принаджував! Ось вони, знайомі корчі і трухляві пні , ось заздалегідь приготовлені камені для сидіння. І тепер дід вже не поспішає. Закотивши до колін холоші, він зручно вмощується на широченькій дощечці, що править йому за стільчика, опускає оголені ступні у воду і від задоволення мружить очі. Сидить отак, немов заворожений; до пісень та перегукування птахів у верболозах, до шерхотіння і плескання риби в очереті прислухається. Вдосталь накейфувавшись спокоєм, починає розбирати вудочки. На кожну з них начиняє різну наживку і закидає у давно примічені місця. Для діда Карпа рибалка -- справа серйозна. Вона приваблює і зачаровує його не напруженим, непередбачуваним за наслідками виважуванням впійманої риби, не переповненим рибником, і навіть не п’янким запахом засмаженого на сковорідці коропа чи сома. Справжня рибалка для старого -- це оте солодке і тривожне очікування першого клювання, оте нервове тремтіння поплавка з подальшим його зануренням у воду. Та не встигає дід насолодитись цим п’янким відчуттям, як поплавки майже одночасно здригаються, швидко прямують від берега і зникають під водою. «Ідіть! Ідіть сюди, дорогенькі! Сюди, любесенькі, до мене!» -- примовляє дід, знімаючи рибу з гачків, і облизує пересохлі від хвилювання губи. Клювання з кожною хвилиною посилюється, і він не встигає вже ні підсікати, ні знімати рибу, ані нанизувати наживку. Воно б, може, й нічого, та тут увесь час щось неприємно лоскоче дідові литку. Але під час такого божевільного клювання не те, що відмахнутись від надокучливої стеблини чи надоїдливої мухи, навіть глянути туди ніколи. А лоскотання тим часом посилюється і згодом переходить в часті неприємні пощипування. Позбутися їх не допомагають навіть енергійні помахи рукою. «Напевне, голодна п’явка. І коли тільки встигла присмоктатись?» -- заспокоює себе дід. Та все ж не втримується. Вибравши нарешті вільну мить, він переводить погляд на свої ноги і від несподіванки кам’яніє. Прямо під ним, між каменями, скрутившись калачиком, лежить великий сірий змій. Своїм роздвоєним язиком він, як ні в чому не бувало, продовжує обмацувати вузлувату вену на дідовій нозі. Вже наступної миті дід приходить до тями, бо помічає на голові гадини жовто-червоні вушка. «А-а, то це ти, друже?! Наважився-таки мене від приємної справи відволікати? Ну, і чого, скажи, тобі тут треба?! Ану, йди звідси! Йди собі геть!» Та не встиг Карпо замахнутись палицею, як вуж, неначе попереджаючи рибалку, гордо похитав головою: «Даремно ти так. Ми ще зустрінемось і тоді ти пошкодуєш». Потім прошмигнув між його ногами і шубовснув у воду. Ніби нічого й не сталось, тільки клювання з тієї хвилини остаточно припинилось. Дід почав прислуховуватись. Зліва від нього, в десяти метрах від цієї заплави, сидів зі своїми вудочками сусіда Гришко Веселий, а праворуч,-- нижче по течії,-- дідів брат Степан. З обох сторін доносилось тихе, але, як той мед, солодке рибальському вуху: « А-а-а… Попалась? Я на тебе чекав. Іди сюди! Іди…» Це означало, що рибалка в самому розпалі. А тут… « Глухо, як в танку. Нічого, моєї ніхто не виловить»- - як тільки міг, заспокоював себе старий Карпо.
Він вкотре змінював наживку і закидав вудочки якомога далі. Та поплавки стояли як вкопані, і з кожним почутим з сусідніх кущів «іди сюди» діда починало трясти як в лихоманці. Ось вже годину, а чи й, як йому здавалось, цілих дві, він не впіймав жодної рибки, навіть найменшого клювання не побачив. В його рибних місцях поплавки стояли на місці, як заворожені. Тоді Карпо незлобливо вилаявся, згорнув свої вудочки і почвалав додому.
Увесь наступний день дід готував усілякі принади, і його міцну лайку було чути не лише в сусідніх дворах. Постійно чортихаючись і гримаючи каструлями, він присмачував конопляним маслом варений горох, до гречаної каші додавав розмочених сухарів, подрібнював накопаних в саду дощових черв’яків. Спакувавши все те в окремі торбинки, після обіду дід подався до річки. Рибалок на його місці не було, зате на великому камені вигрівався проти сонечка винуватець вчорашніх дідових невдач. «Ні, ну ви тільки погляньте! -- невідомо до кого звертався обурений Карпо. -- Ану, геть звідси. Це моє законне місце!» Прогнавши вужа і трішечки заспокоївшись, дід взявся розкидати у визначені місця рибну принаду. Потім посварився кулаком у бік очерету, куди пірнув вуж, та й подибав додому. Вранці, коли небо на обрії ледь світлішало, Карпо вже закидав вудочки. Риба хоч і мляво, але спочатку ще якось клювала. А потім, коли піднялось сонечко і розвіявся вранішній туманець, неначе заснула. Так, ніби хтось невидимий прогнав її в сусідню заплаву. Йти додому з порожніми руками старому не хотілось, а тому Карпо вперто продовжував закидати свої снасті. Вже й сонце в ріст чоловіка підбилось, а в рибниці бовтались не більше двох десятків карасиків і парочка пліток. «Чи воно, може, на дощ? Чи на якусь негоду? -- розмірковував старий. --Такої рибалки щось не пригадую…» І раптом біля поплавка центральної вудочки випірнула спочатку голова, а потім і увесь тулуб вужа. Напевне, десь під водою, він звернув середину свого тіла у вертуту, вмостився на неї верхньою частиною тіла, а тому легко тримався на плаву і стирчав перед дідом живою сірою палицею. Завдяки сильному і пружному хвосту та «палиця» не затримувалась на одному місці, а, плавно згинаючись та випрямляючись, увесь час ходила півколами в кількох метрах від поплавків. Туди-сюди, туди-сюди. Вперед-назад, справа наліво і навпаки. А варто було сонечку пробитись крізь прогалину у хмарі чи визирнути з-під її краю, як вкрита дрібними, ледь помітними краплинами, до того темно-сіра і невиразна луска змія підсвічувалась променями і починала вигравати тонесенькими райдужними смужками. Вони, як у калейдоскопі, змінювались при кожному порухові жовтовухого і вражали своєю виразністю та насиченістю кольорами. Вуж неначе хотів продемонструвати рибалці всю свою красу, силу і чарівність. Він безупинно рухався. То повільніше, то швидше, але рухався. І тільки його очі, ледь помітні на жовтовухій голівці, але чарівно-привабливі темні очі, що ніби горіли невидимим зеленкуватим полум’ям, лишались зовсім нерухомими. Можливо, дідові тільки здавалось, але очі зміяі, не кліпаючи, пильно у нього вдивлялись, неначе намагались загіпнотизувати, як легко і залюбки робили це з довірливими, що втрачали розум, жабами. Неначе магнітом притягували вони до себе дідову увагу, дивним чином сковуючи його думки, волю, рухи. Вони, оті очі, ніби без слів наказували: « Нуж-бо, піднімайся! Іди сюди! До мене йди! Тільки тут, поруч зі мною пізнаєш усю красу, всю силу та велич води -- єдиного і неповторного творіння Всесвіту…
Мабуть, дід відчув, що з ним коїться щось дивне і не ладне, бо його починало кидати в сон. Тоді він ущипнув себе за вухо і знову вилаявся: « А щоб тебе! Ну й нахаба! Ану, забирайся геть, зміюко клята!» Але вуж, схоже, і не думав нікуди забиратись. Він гарцював то перед одним, то перед другим поплавком, а дідові вчувались погрозливі слова: «Я ж тебе попереджав. От тепер ти й жалкуєш. Ні, не твоє це місце. І сам йди звідси! Сам забирайся та шукай собі іншу заплаву».
«Ні, ти тільки поглянь, яка погань! Ну й нахаба! -- ні на мить не вмовкав дід Карпо. --Тьху на тебе, нечиста сило!» -- сплюнув він у бік вужа і, залишивши вудочки й рибницю у воді, можливо, що й справді вирішив пошукати іншого, більш підходящого і спокійного місця, бо, не озираючись, подався вздовж берега вниз по течії. А коли знову повернувся, ані вужа, ані поплавків не побачив. Та чомусь відразу кинувся до рибниці. І очам своїм не повірив: в ній перелякано тріпотіла одна-єдина пліточка, а замість двох десятків карасів у рибниці вертівся дідів кривдник. « Та не міг же він проковтнути всю рибу цілком, -- не на жарт обурювався дід. -- Тоді як, куди вона могла подітись? -- запитував він себе. Не встиг Карпо Іванович вирішити, що робити з вужем, що так необачно потрапив у полон, як той плюхнувся у воду і поминай , як його звали. Тільки тоді старий помітив у рибниці чималу діромаху. «Он воно що! Цікаво, як йому це вдалося? -- дивувався невдаха. -- Адже, наскільки мені відомо, зубів вужі не мають. А бач, все-таки вдалося ».
Вже повертаючись з порожньою рибницею додому, дід продовжував розмірковувати: «Ні, він-таки спромігся мене звідси вижити. Та воно, може, так і справедливіше. Адже тут не мій, а його дім. Можливо, навіть -- сім’я. А я, бач, зі своєю, значить, рибалкою. Що ж, нехай собі живе. Сьогодні прогнав, а завтра, дивись, ще й у пригоді стане. І не розганятиме рибу, а навпаки -- навертатиме її до мого нового місця, до отієї заточки, що я вже встиг облюбувати. Але ж погодьтеся: ну й нахаба!»

***


Добавить комментарий
Ваше имя:
Введите код:
Комментарий:

А сынов все несут...А ти думай... думай...А вже котра осінь
Афганская аллеяАфганский вальсАллея света
БальзамБежит рекаБелая сирень
Без названияБеззаперечна істинаБілі тумани
Білий танецьБуянБуян
Было счастьеБыть может, не желтые листьяЧаклунка
Час каміння збиратиЧас проб'єЧервоні сльози
Четверта заметільЧетвертая метельЧетвертая метель
Чи то доля?..Чи залишимось кріпаками?..Чорна помста
Чорні тюльпаниЧорний снігЧто рассказать тебе, родимый?..
Цикламенні доліЦінуймо вчасноЦветы и звёзды
Цвіт калиниДарунок від БогаДе моя родина?
Девочка, девушка, женщинаДіти наші, дітиДжерело кохання
До тебеДомашние музеиДорога до раю
ДругуДума про КобзаряДва крила душі моєї
Є, що тілом...ЭхоЕще одно слово
Есть только жизньФотографияФрески пам’яті
Гірка спадщинаГитара и яГлаза
Глазами простого украинцаГоды, годыГорицвет
Хіба я винен?..Химеры счастьяХобі
Хто кого врятував...Хто кого врятував...Хвилини мовчання
И только ночьюІду до ТарасаІстина
Из неизведанного мираЖеланиеЖелания
Життя втомилоЖорстоке милосердяК юбилею
Кажется, вчераКак будто-бы вчераКак солнце
КайфКазка про Добре Серце, Мудру Голову та ЯзикКазка про Добро і Зло
Казка про ДолюКазка про ДолюКазка про Душу і Тіло
Казка про Душу і ТілоКазка про Гріхи і ПрощенняКазка про Життя або Полюби Смерть свою
Казка про любов і ненавистьКазка про молодість і старістьКазка про Память та Безпамятство
Казка про Правду-Справедливість та КривдуКазка про РічкуКазка про річку
Казка про Розум, Пам’ять та Безпам’ятствоКазка про ЩастяКазка про Сонце, Землю та Місяць
Казка про Сонце, Землю та МісяцьКазка про совістьКінь і свиня (байка)
Коли прийде мій часКоли прийде остання митьКолись...
КолокольчикКури не винніКузьмине болото
Кузнецовський вальсКвіти посаджуКвіти запізнілі
Ласкаво запрошуємоЛебеді біліЛебідь, Рак і Щука (байка)
ЛекарстваЛинуть хмариЛисочка
Літа моїЛысочка (из книги "Преданные")Любимой
ЛюблюЛюдці і горобціМелодия одиночества(Из книги "Преданные")
Мелодия одиночества(Из книги "Преданные")Мелодія самотностіМене не в силі полюбити ти
Мені однаковоМертві бджолиМи для жінок... або гірка істина
Ми скоро підемоМіжсезонняМісто над стиром
Мне бы спеть о судьбеМоє полеМожет из сказки
МолитваМостыМой стих
Моїй земній зоріМужчины не плачутНа дереві, на дубочку
На побачення (Оповідання)На руинахНа свидание (из книги "Преданные")
На вечном постуНачало началНад обрієм
Над самотнім кленомНароде мійНас так мало осталось
Настане часНавчітьНе бойтесь, вас не потревожу
Не бросайте на ветер словаНе хлібом єдинимНе люблю
Не оставляй меня!Не пнусь ни в корифеї, ніНе про себе тільки
Не распрощатьсяНе сбывшееся завещаниеНе учите нас жить
Не забули б...Не забывайте!Негрибные дожди
НеизбывностьНелиньНемеркнущие звезды
Неньчин рушникНеньчина пісняНепрохана - некликана...
Неужели так мало осталосьНевідомістьНічна пригода
НікаНика из книги "Преданные"Ніка (Оповідання-реквієм)
Низький уклінО, человечки!..О, камни!..
О спорт, ти -- світ!Ода чаюОдній земній зорі
ОксанаОсь і друге крило...Осеніє
Отак живуОтцвела сиреньОй, не вмирай, клене
Ой, не втихає...ПамятьПамяті Євгена Журавського
Памяти сина ІгоряПерезарядивПетро - Голуб
Підкови щастяПісня про ДніпроПісня про Кривий Ріг
Піймати карасяПламя и пепелПлетью по сердцу
По ком это колокол?..По воле совестиПобачення з поліссям
ПочудилосьПодамся в артистиПодих незримої тіні
Подорож у життяПокаяниеПоліська легенда
ПолісяночкаПонад стиромПора, пора
ПорозумілисьПоследний подарокПосох
ПоспішаймоПостріли в себеПостріли в себе
Повідай, сину...ПраведникамПравнучці Олі на перші роковини
Превыше клятвыПро розумПроснись!
Прости за всёПростити не зможеРано списывать
Роки молодіРоман без продолженияРоса и солнце
Розумні дітиСе ля віСемейные альбомы
Серце матеріЩастяСхилилися верби
Сирота-тополяСкит и храмСлед
СловаСмутокСніг
Снова падают пистьяСобратьям по перуСолодкі сльози
СонСпадщинаСповідь
Стежка до серцяСударка и женаСвіте мій
Світе мій яснийСвята земляСын
Такая зимаТам брат брату не мститТатьянам
Тэдиум витэТеньТи – одна
Тисячоліття третьогоТолько бы вместеТретий тост
Троянда і шипшинаТроянди для ДіаниУ широкім полі
Уходит в прошлое войнаУкраїнці мої, українціУкраїнське село
Усім усіхВальс юностиВчора було літечко
Вечная юностьВелкам, о Евро!Вельможе
ВетерВетеранамВезе ж людям!
ВідпочиньВіє вітер в поліВийди, доню, у зоряну ніч
Вже котрий рік?..Владыки вечностиВогонь вогнем...
Восьмидесятые ХХ-го столетьяВот почему вздыхали горыВремена года
Все чаще слезыВсе попередуВсе простят
Высшая наградаЯ до вас повернусьЯ жить устал...
Я посилаю тобіЯ уйдуЯкось рано-раненько
За роки довгого життяЗа себяЗагадковий феномен
Загнанной лошадьюЗагублена красаЗакон для всіх
Законний господар або ж Ну й нахаба!ЗавистьЗайва краплина
Зеркало душиЗіркиЗнал я женщин
Золота рибкаЗоря моя вже впалаЗупиниться серце
Вы творческий человек?
У Вас есть собственные стихи или проза?
Вы имеете отношение к нашему городу - Кривому Рогу?
Мы будем рады абсолютно бесплатно опубликовать Ваше творчество в текущем разделе.
Для этого нужно просто написать нам.