Кривой Рог > Писатели и поэты > Грес Анатолий Петрович > Загадковий феномен | Писатели и поэты Кривого Рога - 1775.dp.ua
Станіславу Бережному присвячую

От бачите, як воно виходить? Людство відкрило нові галактики, відвідало Місяць і вже на Марс збирається. Та що там казати – навіть геном гомо сапіенса розшифрувало. Незабаром штучних людей створюватиме. А от розгадати феномен такої простої істоти, як студент ніхто до цього часу не спромігся. Зрештою, що тут розгадувати? Студент – він і в Африці студент. Йому завжди бракує часу. У нього ніколи не вистачає грошей. Він постійно не виспаний і вічно голодний. І цілком ймовірно, що його феномен у тому, що попри всі негаразди, він будь-коли і будь-де залишається неперевершеним оптимістом.
Саме таким запам’ятався друзям першокурсник кораблебудів-ного інституту Станіслав Безбережний, якого і вдома, і тут, в студентській братії, звали просто Славком. Високого зросту, сухорлявий, стрункий юнак вирізнявся своєю лагідною вдачею і користувався неабиякою повагою усього курсу. Його ніколи не бачили злим і похмурим. Він завжди був готовий долати будь-які труднощі.
Та от, одного разу, коли до зимових канікул лишались лічені дні, коли, здавалось, можна було б тільки радіти, справи у Славка склались не те, що кепсько, а ... Навіть слова такого не підібрати, якими були оті справи. В дірявих Славкових кишенях вже давно нічого не шелестіло. А в потертому гаманці жалібно подзенькували дрібні монетки. То й не дивно, що в животі у Славка вдень і вночі невгавав “оркестр народних інструментів”. Ось вже кілька днів поспіль “неперевершений оптиміст” заходив до студентської їдальні останнім, вмощувався там зі склянкою чаю у віддаленому кутку за стіл, на якому завжди стояли безплатні у ті часи хліб та гірчиця. Запиваючи дармову їжу чаєм без цукру, Славко смачно прицмокував, а після такого обіду, поєднаного з вечерею, поспішав до інститутської бібліотеки гризти граніти науки.
Та ось останній екзамен позаду і можна, нарешті, відчалювати додому, на побивку. А Славко ходив похмурий і роздратований.
Чи то від напруженої розумової роботи і постійного ндоїдання, чи й від настирливих думок де взяти грошей на дорогу Славкова голова розколювалась навпіл. А при одній згадці про рідну домівку в уяві поставали такі вишукані сільські страви, такі живі натюрморти, що порожній шлунок відповідав на них болісними судомами. Як не сперечався Славко з власною совістю, та довелось-таки йому йти з шапкою по колу. Сяк-так наскрібши по друзях потрібну суму, він придбав дешевенького квитка і, вмостившись на третій полиці загального вагона, спробував, було, під стукіт коліс трохи подрімати. Потяг жваво залишав “перлину” на узбережжі Інгуло-бугського лиману і ніс Славка на північ, у рідні краї, до лагідної мами і щедрого батька, до ситної їжі і домашнього затишку, зрештою – до коханої дівчини. Можливо, хлопцеві вдалося б таки солодко подрімати годинку-другу. Та тут...
Не встиг потяг вискочити за місто, як двоє дядьків – сусідів з нижніх полиць, почали неначе по команді діставати з сумок дещо запізнілу вечерю. Першими на столику з’явились жирні, посипані прянощами оселедці і пляшка біленької. Славко важко зітхнув і повернувся на інший бік, обличчям до стінки. Та тут його ніс вловив лоскітливий запах смаженого, бо в цей час на столик лягла велика, засмажена у власному соці з часничком та кріпчиком куриця. Славко знову важко зітхнув. А коли необережно, помимо власної волі, кинув оком донизу, то на столику помітив ще й кільце домашньої ковбаски. Нетаємна вечеря, чи то пак – тортури, продовжувались для Славка до другої години ночі, коли знизу потягло міцною кавою. Він втомився удавати з себе сплячу красуню і тихо зповз на підлогу, так, ніби поспішав до туалету. Довгенько стояв у порожньому тамбурі, давився цигарковим димом і слиною та ловив нестройні мелодії веселих пісень своїх попутників. “Хіба ж так співають?! – роздратовано подумав Славко. – Та ще й... після такої вечері. Он у нас, ото співають! Трохи незручно, але...” Славко відчинив двері і рішуче підхопив знайому пісню.
Потяг, напрочуд, прибув вчасно. Але дорога зі станції видалась Славкові безкінечною. А оскільки від попутників окрім пісень та кави йому нічого не перепало, то в голову настирно полізли думки про студентську їдальню та безкоштовний хліб з гірчицею.
Настрій псував набридливий холодний дощ, що безугавно моросив з низького сірого неба. Грунтова дорога розкисла так, що ніг не витягнути. Раптом, за кілька хат до свого подвір’я, Славко вловив тонкий, дурманний запах смаженого м’яса. І в ту ж мить в його палаючі очі хлюпнула густа жовта каламуть. Земля захиталась і почала виповзати з-під ніг. Та Славко не впав, а впоравшись з миттєвою кволістю, лише прискорив ходу. Тепер він не помічав ні глибоких калабань, ні важкого липкого багна на дорозі і брів навпрямки, як ото мисливська собака, що пронюхала поблизу в траві дичину. Спотикався, мало не падав, хапався руками за паркани і вперто брів далі.
І ось, нарешті – поріг рідної домівки! Он, біля печі – батько з самокруткою в зубах. Чобота підбиває. На лаві біля вікна схили-лись над великою лудженою мискою мама. Ковбаси начиняють. А поруч, на столі – пательня із свіженькими шкварками і пляшка недопитого первака. На якусь мить Славко завмирає на порозі, глибоко вдихає хатні запахи, поступово блідне і спирається на одвірок.
– Синку! Дитинонько ти наша! – кидається до нього, витираю-чи хвартухом руки, мати, – Ну, слава Богу, повернувся! Любе-сенький ти наш, мокрий увесь, змарнілий, – мати ховає обличчя у Славка на грудях, схлипує. А трохи отямившись, знімає з нього картуза. – Роздягайся, синку! Роздягайся.
Славко з трудом стягує з себе промокле до нитки пальтишко і, ще раз окинувши виразним поглядом стіл, увесь тремтить, як осика під вітром.
– Може ти, синку, їстоньки хочеш? – заметушилась по хаті мати. – Може тобі...
– И-и, “може хочеш?” – перекривляє її батько. – Та ти поглянь на нього! У нього ж он... вся сорочка на животі від слини мокра. А ти... “Може хочеш?” Мий, сину, руки та допоможеш мені з отією пляшечкою впоратись. Бо кумові сьогодні чомусь не пішла. Давай, давай. Підкріпимось. З дороги зігрієшся. Та й мамка наша не так бурчатиме. Егеж, стара?
– То це ви, тату, значить, нашого Борьку завалили? – не то з жалем, не то з радістю перепитує після першої чарчини Славко.
– Гарний був кабанчик! Нічого не скажеш! – задоволено посміхнувся батько.
– А головне... головне, тату, вчасно. Сподіваюсь, і цього разу для свого сина не поскупитесь. Бо в місті, як ви, тату, казали, ковбаси на асфальті не ростуть.
І, вже засинаючи після смачного обіду, Славко тихо повторював: “А таки вчасно, тату. Як вчасно...”
Рівно через тиждень наш студент знову збирався в дорогу, назад, до “перлини” на Інгуло-бугському лимані. Мама напакували добрячу торбину харчів. Ні ковбаси, ні сала не пожаліли. А батько тільки сопів та все хмурився. Нарешті, поплескавши Славка по плечу, співчутливо промовив:
– Знаю, синку, там тобі не з медом. Пригадую часом і свої студентські роки, то віриш – мороз по шкірі. Послухай, Славо, а може, того?.. Ну, скуштував ти за півроку усіх принад студентсь-кого життя. То чи не краще отут, вдома земельку обробляти? А ті кораблі нехай інші будують. Та й Катруся твоя не тужитиме. Поберетесь, внучат нам народите. Не доведеться тобі, гризучи оті граніти науки, недоїдати та недосипати. Га, синку? Чого мовчиш?
– Та воно, тату, ніби й так. А з іншого боку... Ви ж мені самі казали. Пригадуєте? Ніщо, мовляв, не запам’ятовується людині так, як студентські роки. А скуштувати дечого я й справді встиг. І тепер достеменно знаю: нічого немає кращого і бажанішого від свободи і молодості. А ще – спілкування з такими ж як і сам гарячими, безпутними і незрозумілими для людства істотами, яких називають студентами. Істотами, феномен яких до цього часу вважають загадковим.


Добавить комментарий
Ваше имя:
Введите код:
Комментарий:

А сынов все несут...А ти думай... думай...А вже котра осінь
Афганская аллеяАфганский вальсАллея света
БальзамБежит рекаБелая сирень
Без названияБеззаперечна істинаБілі тумани
Білий танецьБуянБуян
Было счастьеБыть может, не желтые листьяЧаклунка
Час каміння збиратиЧас проб'єЧервоні сльози
Четверта заметільЧетвертая метельЧетвертая метель
Чи то доля?..Чи залишимось кріпаками?..Чорна помста
Чорні тюльпаниЧорний снігЧто рассказать тебе, родимый?..
Цикламенні доліЦінуймо вчасноЦветы и звёзды
Цвіт калиниДарунок від БогаДе моя родина?
Девочка, девушка, женщинаДіти наші, дітиДжерело кохання
До тебеДомашние музеиДорога до раю
ДругуДума про КобзаряДва крила душі моєї
Є, що тілом...ЭхоЕще одно слово
Есть только жизньФотографияФрески пам’яті
Гірка спадщинаГитара и яГлаза
Глазами простого украинцаГоды, годыГорицвет
Хіба я винен?..Химеры счастьяХобі
Хто кого врятував...Хто кого врятував...Хвилини мовчання
И только ночьюІду до ТарасаІстина
Из неизведанного мираЖеланиеЖелания
Життя втомилоЖорстоке милосердяК юбилею
Кажется, вчераКак будто-бы вчераКак солнце
КайфКазка про Добре Серце, Мудру Голову та ЯзикКазка про Добро і Зло
Казка про ДолюКазка про ДолюКазка про Душу і Тіло
Казка про Душу і ТілоКазка про Гріхи і ПрощенняКазка про Життя або Полюби Смерть свою
Казка про любов і ненавистьКазка про молодість і старістьКазка про Память та Безпамятство
Казка про Правду-Справедливість та КривдуКазка про РічкуКазка про річку
Казка про Розум, Пам’ять та Безпам’ятствоКазка про ЩастяКазка про Сонце, Землю та Місяць
Казка про Сонце, Землю та МісяцьКазка про совістьКінь і свиня (байка)
Коли прийде мій часКоли прийде остання митьКолись...
КолокольчикКури не винніКузьмине болото
Кузнецовський вальсКвіти посаджуКвіти запізнілі
Ласкаво запрошуємоЛебеді біліЛебідь, Рак і Щука (байка)
ЛекарстваЛинуть хмариЛисочка
Літа моїЛысочка (из книги "Преданные")Любимой
ЛюблюЛюдці і горобціМелодия одиночества(Из книги "Преданные")
Мелодия одиночества(Из книги "Преданные")Мелодія самотностіМене не в силі полюбити ти
Мені однаковоМертві бджолиМи для жінок... або гірка істина
Ми скоро підемоМіжсезонняМісто над стиром
Мне бы спеть о судьбеМоє полеМожет из сказки
МолитваМостыМой стих
Моїй земній зоріМужчины не плачутНа дереві, на дубочку
На побачення (Оповідання)На руинахНа свидание (из книги "Преданные")
На вечном постуНачало началНад обрієм
Над самотнім кленомНароде мійНас так мало осталось
Настане часНавчітьНе бойтесь, вас не потревожу
Не бросайте на ветер словаНе хлібом єдинимНе люблю
Не оставляй меня!Не пнусь ни в корифеї, ніНе про себе тільки
Не распрощатьсяНе сбывшееся завещаниеНе учите нас жить
Не забули б...Не забывайте!Негрибные дожди
НеизбывностьНелиньНемеркнущие звезды
Неньчин рушникНеньчина пісняНепрохана - некликана...
Неужели так мало осталосьНевідомістьНічна пригода
НікаНика из книги "Преданные"Ніка (Оповідання-реквієм)
Низький уклінО, человечки!..О, камни!..
О спорт, ти -- світ!Ода чаюОдній земній зорі
ОксанаОсь і друге крило...Осеніє
Отак живуОтцвела сиреньОй, не вмирай, клене
Ой, не втихає...ПамятьПамяті Євгена Журавського
Памяти сина ІгоряПерезарядивПетро - Голуб
Підкови щастяПісня про ДніпроПісня про Кривий Ріг
Піймати карасяПламя и пепелПлетью по сердцу
По ком это колокол?..По воле совестиПобачення з поліссям
ПочудилосьПодамся в артистиПодих незримої тіні
Подорож у життяПокаяниеПоліська легенда
ПолісяночкаПонад стиромПора, пора
ПорозумілисьПоследний подарокПосох
ПоспішаймоПостріли в себеПостріли в себе
Повідай, сину...ПраведникамПравнучці Олі на перші роковини
Превыше клятвыПро розумПроснись!
Прости за всёПростити не зможеРано списывать
Роки молодіРоман без продолженияРоса и солнце
Розумні дітиСе ля віСемейные альбомы
Серце матеріЩастяСхилилися верби
Сирота-тополяСкит и храмСлед
СловаСмутокСніг
Снова падают пистьяСобратьям по перуСолодкі сльози
СонСпадщинаСповідь
Стежка до серцяСударка и женаСвіте мій
Світе мій яснийСвята земляСын
Такая зимаТам брат брату не мститТатьянам
Тэдиум витэТеньТи – одна
Тисячоліття третьогоТолько бы вместеТретий тост
Троянда і шипшинаТроянди для ДіаниУ широкім полі
Уходит в прошлое войнаУкраїнці мої, українціУкраїнське село
Усім усіхВальс юностиВчора було літечко
Вечная юностьВелкам, о Евро!Вельможе
ВетерВетеранамВезе ж людям!
ВідпочиньВіє вітер в поліВийди, доню, у зоряну ніч
Вже котрий рік?..Владыки вечностиВогонь вогнем...
Восьмидесятые ХХ-го столетьяВот почему вздыхали горыВремена года
Все чаще слезыВсе попередуВсе простят
Высшая наградаЯ до вас повернусьЯ жить устал...
Я посилаю тобіЯ уйдуЯкось рано-раненько
За роки довгого життяЗа себяЗагадковий феномен
Загнанной лошадьюЗагублена красаЗакон для всіх
Законний господар або ж Ну й нахаба!ЗавистьЗайва краплина
Зеркало душиЗіркиЗнал я женщин
Золота рибкаЗоря моя вже впалаЗупиниться серце
Вы творческий человек?
У Вас есть собственные стихи или проза?
Вы имеете отношение к нашему городу - Кривому Рогу?
Мы будем рады абсолютно бесплатно опубликовать Ваше творчество в текущем разделе.
Для этого нужно просто написать нам.