Кривой Рог > Писатели и поэты > Грес Анатолий Петрович > Троянди для Діани | Писатели и поэты Кривого Рога - 1775.dp.ua
Новела

У такі спекотні дні сонце, здається, плавить не тільки землю і небо, а й саме море. Ночами дме смалкий, настояний на запахах степових трав, вітер. На морі він здіймає помірну хвилю, і теплохід, що кинув якір на ялтинському рейді, розгойдується на ній, мов величезний білий птах. З верхньої палуби далекий берег вгадується стрічкою різнобарвних вогнів. Вони весело мерехтять, переморгуються і зазивно кличуть до себе. Часом здається, що оте рубіново-янтарне намисто кинуло до підніжжя гір саме море, і тепер воно виграє у місячному промінні фантастичним південним сяйвом. На тій вузькій смужці землі, що вічною зеленню буяє поміж морем і голими скелями, круглий рік вирує дивне безтурботне життя. В тіні екзотичних дерев люди грають в шахи, читають романи, цілуються.
Десь там, у курортному місті, розчинились поміж відпочи-ваючих і туристи з білого теплоходу. А отой, котрий з перших днів привернув мою увагу своїм відлюдництвом, з самого вечора і до ранку маячив, мов статуя, на кормі верхньої палуби. Вітер тріпав йому посивіле волосся, сльозив великі сірі очі. Густі вії самітника часом сходились на переніссі, широкий лоб морщився. Але він продовжував пильно вдивлятись у звабливий берег. Його душу, мабуть, млоїли якісь спогади. Та й тоді, коли він, повертаючись спиною до узбережжя і міцно стискаючи повіки, намагався ті спогади одігнати, видіння далекого минулого ставали ще виразнішими. Він палив одну цигарку за другою, знову й знову напружено вдивлявся в море вогнів, так, ніби й справді хотів побачити там обличчя давно втраченого друга.
Я розумів: у такому стані йому може допомогти не оця нічна самотність, а мудрий і терплячий співрозмовник. Саме тому я й вирішив будь-що познайомитись з одинаком і, якщо не розвеселити, то бодай розговорити його. Нехай, якщо захоче, зіллє мені усе, що його турбує і непокоїть. Та доки я проходжався мимо і розробляв план знайомства, відлюдник, припалюючи нову цигарку, несподівано запитав:
– Що, іще один? Нехай вже я, а чому вас не приваблює берег? – і, не чекаючи відповіді, він першим протягнув мені руку. – Зарічний. Якщо завгодно, Андрій Миронович. Можна просто – Андрій.
Рука у нього була теплою і легкою, потиск – щирим.
– Чудова ніч, Мироновичу. Просто фантастична ніч! У такі години хочеться побути наодинці зі своїми спогадами. Чи не так? З далеким і близьким минулим.
У відповідь новий знайомий ствердно кивнув головою. Потім глибоко втягнув цигарковий дим, довго мовчав, мабуть знову поринув у свої спогади, нарешті, посміхнувся і тицьнув пальцем у місячну доріжку на морській гладі.
– Он, погляньте! Бачите, що витворяють?! У них, напевне, справжнє кохання. – І несподівано запитав: – А у вас, вибачте, воно було? Ну, справжнє?
Тяжко зітхнувши і не дочекавшись моєї відповіді, він знову повернувся обличчям до берега. У якійсь сотні метрів від корабля пустувала пара дельфінів. Морські звірі то розходились у різні сторони, щоб потім чорними стрілами нестись назустріч одне одному, то ніби зливались в одну істоту і, тихо попискуючи, пливли вздовж місячної доріжки. Іноді вони раптово зникали в морській безодні, щоб потім знову з’явитись в іншому місці. Я так замилувався цим видовищем, що на мить забув про співрозмовника.. Але той нагадав про себе розміреним стишеним басом.
– Було, було... Та зів’яло. Як білі троянди. Як троянди...
Я інтуїтивно відчув, що можу втратити шанс на відверту розмову, тому відповів першим, що прийшло в голову:
– Ех, молодість, молодість... Її вважають найсвітлішою порою життя. А саме тоді у людини відбувається вирішальний, часом непоправимий злам. Тому цілком з вами, Мироновичу, згоден. Щось подібне трапляється у житті кожного з нас. Один ламається від убогості, інший від багатства. Той на владі, а той на славі спіткнеться.
– Еге ж...
– А хочете, Мироновичу, я вам одну історію розповім? Сталось це зі мною багато років тому. А може й не зі мною. Яке це має значення. – Його мовчанку я сприйняв за згоду, тому впевнено продовжував:
– Ми познайомились на вечорницях. Я навіть наважився її проводжати. Той острах, з яким вона погодилась, я сприйняв за недосвідченість вродливої дівчини у тимчасових коханнях. Знали б ви, Мироновичу, як жорстоко я тоді помилився.
– Нічого дивного не бачу. Але… хто ж вона була?
– Розповідала, нібито батьків своїх не пам’ятає. А от дитбу-динок і відчуття голоду збереглись у її пам’яті на все життя. Ми безтурботно блукали тоді липовими алеями, а вона все щебетала, щебетала. "Знаєш, – запитала мене, – коли я майже позбавилась відчуття голоду? – і несподівано розсміялась. Той сміх поступово перейшов у істеричне схлипування і тихий плач. Та не встиг я відшукати для неї заспокійливих слів, як вона витерла фарби, що струмочком повзли з вій, і спокійно продовжувала: “Вже й сама не розумію… Чи грішниця я, чи… Маю коханця, а йду ось з тобою. Скажеш – підло? Та він у мене… незвичний. І дивний. Саме з ним я в той вечір вперше у житті відвідала ресторан. Страшенно хвилювалась, коли він запропонував зробити замовлення на свій смак. Здається, вперше відчула себе щасливою Та попереду була ніч. Вона повністю розвіяла мої химери про щастя. Хоч він і подобався мені до нестями, та заволодів мною лише завдяки погрозам і грубій силі. Відтоді я намагаюсь його уникати, адже окрім образи в душі нічогісінько не лишилось. Та увесь час шукаю людину, яка захистила б мене від цього красивого звіра. Коли б ти тільки бачив його сп’янілим!..”
Ми ще довго бродили порожніми вулицями, аж поки не зупинились на порозі одноповерхового бараку-комуналки. Вона затремтіла і озирнулась. "Ось тут я й живу. Нам краще зайти в кімнату. Звір сьогодні – в зміні. Але… упаси бог, коли щось… Нам тоді обом кінець. Він здатний на все”. “Але й я на дещо здатний”, – відповів тоді їй. А вона тільки посміхнулась, приби-раючи з своїх тугих грудей мої руки і додала: “Саме так. На дещо…” Потім повела мене вузьким, напівтемним коридором і відчинила двері. Світло не вмикала. Тільки попередила: “Вікна, як бачиш, біля самої землі. Так що вибити скло і влізти з вулиці не так важко.” “Обійдеться”, – махнув я рукою, і ми, не роздягаючись, впали на ліжко.
Мабуть, не тільки я, а й той звір, були у дівки не першими: у постелі вона показала таке вміння кохати, що їй, безперечно, позаздрила б у цьому не одна досвідчена жінка. Та коли ми в зне-мозі звели повіки, я знову почув тихе схлипування. “Грішниця… грішниця…”– відчайдушно шепотіла вона. “Спаси. Помилуй…” А я, пишаючись своєю легкою перемогою, розмірковував: “Нічо-го, нічого… Заспокоїться. Вони, жінки, всі такі”. І, здається, задрімав. Та неспокій і настороженість не покидали мене навіть у ві сні. Незрозуміла тривога пройняла усе моє єство і сон, як рукою зняло. Ні схлипувань, ні навіть дихання поруч не було чути. Спробував підняти її руку, що звисала з постелі, і відчув щось гаряче й липке. Місячне світло вирвало на підлозі темну пляму з нерівними краями. Я увімкнув нічника і завмер від жаху. На руці, яку я тільки-но підняв, у ліктьовому згині зяяла широка рана. 3 пошкоджених вен текла кров. Поруч на постелі валялось лезо. 3 оціпеніння мене вивело її мертовно бліде обличчя і закриті повіки. Я роздер простирадло і туго здавив їй передпліччя. Кровотеча відразу ж припинилась. А в голові роїлись думки: що далі, викликати “швидку”? Та навряд, щоб у цих нетрях був десь телефон. Що, що далі?! – стукало мені в скроні. А як помре? Чим доведу, що то не моїх рук справа? І хто мені повірить, коли на її тілі не лишилось місця, де б не було відтисків моїх пальців? Он і килимець біля ліжка просяк кров’ю. Негайно, негайно його запрати! І я, замість того, щоб викликати “швидку”, побіг з килимцем до ванної. Як відшукав її у незнайомому будинку, до цього часу не розумію. Шум води з крана здавався мені водоспадом, а моє плескання – морським прибоєм. Я молив бога, щоб хтось з мешканців комуналки не зазирнув ненароком до ванної і не застукав мене за таким дивним заняттям. Напівголий незнайомий чоловік пере закривавленого килимця. Опівночі! Здійме, звичайно, галас. Викличуть міліцію. Який скандал! Доки розберуться, що до чого, – прощавай інститут! А що вже сорому – на все життя вистачить. Нарешті вода у ванні стала прозорою. Лишаючи мокрий слід, я поспішив з килимцем у кімнату. Але на порозі, як на стіну, наткнувся на справжнього велетня. У правій руці він тримав шмат водопровідної труби і помітно похитувався…
Пригадуючи деталі найстрашнішого, що відбувалось тієї ночі, я змовк. А Миронович, чи то з іронією, чи з співчуттям, промовив:
– Навіть дивно, що я бачу вас тепер живим.
– Я, Мироновичу, і сам цьому іноді дивуюсь. А тоді, повірте, було не до жартів. Головне, дівчина лишилась живою.
Ніч непомітно втікала. Над морем забринів світанок. Вогні на узбережжі тьмяніли й гасли. Коли повністю розвиднилось, до теплоходу підійшла шлюпка. Бравий капітан бережно підтримував вродливу жінку, що намагалась сховати обличчя у величезному букеті білих троянд. Гріх було не замилуватись такою парочкою, та мене вразило обличчя Андрія Мироновича. Скам’яніле, бліде, з відкритими очима сліпця, воно стало невпізнаним. Стояв повний штиль, та Миронович, ухопившись за груди, злегка похитувався. Майнула думка: з ним щось коїться. Тримаючись за моє плече, він кілька разів глибоко втягнув повітря. Потім важко зітхнув і промовив:
– Відведіть мене, друже, в каюту. Спочити треба… Спочити…


Добавить комментарий
Ваше имя:
Введите код:
Комментарий:

А сынов все несут...А ти думай... думай...А вже котра осінь
Афганская аллеяАфганский вальсАллея света
БальзамБежит рекаБелая сирень
Без названияБеззаперечна істинаБілі тумани
Білий танецьБуянБуян
Было счастьеБыть может, не желтые листьяЧаклунка
Час каміння збиратиЧас проб'єЧервоні сльози
Четверта заметільЧетвертая метельЧетвертая метель
Чи то доля?..Чи залишимось кріпаками?..Чорна помста
Чорні тюльпаниЧорний снігЧто рассказать тебе, родимый?..
Цикламенні доліЦінуймо вчасноЦветы и звёзды
Цвіт калиниДарунок від БогаДе моя родина?
Девочка, девушка, женщинаДіти наші, дітиДжерело кохання
До тебеДомашние музеиДорога до раю
ДругуДума про КобзаряДва крила душі моєї
Є, що тілом...ЭхоЕще одно слово
Есть только жизньФотографияФрески пам’яті
Гірка спадщинаГитара и яГлаза
Глазами простого украинцаГоды, годыГорицвет
Хіба я винен?..Химеры счастьяХобі
Хто кого врятував...Хто кого врятував...Хвилини мовчання
И только ночьюІду до ТарасаІстина
Из неизведанного мираЖеланиеЖелания
Життя втомилоЖорстоке милосердяК юбилею
Кажется, вчераКак будто-бы вчераКак солнце
КайфКазка про Добре Серце, Мудру Голову та ЯзикКазка про Добро і Зло
Казка про ДолюКазка про ДолюКазка про Душу і Тіло
Казка про Душу і ТілоКазка про Гріхи і ПрощенняКазка про Життя або Полюби Смерть свою
Казка про любов і ненавистьКазка про молодість і старістьКазка про Память та Безпамятство
Казка про Правду-Справедливість та КривдуКазка про РічкуКазка про річку
Казка про Розум, Пам’ять та Безпам’ятствоКазка про ЩастяКазка про Сонце, Землю та Місяць
Казка про Сонце, Землю та МісяцьКазка про совістьКінь і свиня (байка)
Коли прийде мій часКоли прийде остання митьКолись...
КолокольчикКури не винніКузьмине болото
Кузнецовський вальсКвіти посаджуКвіти запізнілі
Ласкаво запрошуємоЛебеді біліЛебідь, Рак і Щука (байка)
ЛекарстваЛинуть хмариЛисочка
Літа моїЛысочка (из книги "Преданные")Любимой
ЛюблюЛюдці і горобціМелодия одиночества(Из книги "Преданные")
Мелодия одиночества(Из книги "Преданные")Мелодія самотностіМене не в силі полюбити ти
Мені однаковоМертві бджолиМи для жінок... або гірка істина
Ми скоро підемоМіжсезонняМісто над стиром
Мне бы спеть о судьбеМоє полеМожет из сказки
МолитваМостыМой стих
Моїй земній зоріМужчины не плачутНа дереві, на дубочку
На побачення (Оповідання)На руинахНа свидание (из книги "Преданные")
На вечном постуНачало началНад обрієм
Над самотнім кленомНароде мійНас так мало осталось
Настане часНавчітьНе бойтесь, вас не потревожу
Не бросайте на ветер словаНе хлібом єдинимНе люблю
Не оставляй меня!Не пнусь ни в корифеї, ніНе про себе тільки
Не распрощатьсяНе сбывшееся завещаниеНе учите нас жить
Не забули б...Не забывайте!Негрибные дожди
НеизбывностьНелиньНемеркнущие звезды
Неньчин рушникНеньчина пісняНепрохана - некликана...
Неужели так мало осталосьНевідомістьНічна пригода
НікаНика из книги "Преданные"Ніка (Оповідання-реквієм)
Низький уклінО, человечки!..О, камни!..
О спорт, ти -- світ!Ода чаюОдній земній зорі
ОксанаОсь і друге крило...Осеніє
Отак живуОтцвела сиреньОй, не вмирай, клене
Ой, не втихає...ПамятьПамяті Євгена Журавського
Памяти сина ІгоряПерезарядивПетро - Голуб
Підкови щастяПісня про ДніпроПісня про Кривий Ріг
Піймати карасяПламя и пепелПлетью по сердцу
По ком это колокол?..По воле совестиПобачення з поліссям
ПочудилосьПодамся в артистиПодих незримої тіні
Подорож у життяПокаяниеПоліська легенда
ПолісяночкаПонад стиромПора, пора
ПорозумілисьПоследний подарокПосох
ПоспішаймоПостріли в себеПостріли в себе
Повідай, сину...ПраведникамПравнучці Олі на перші роковини
Превыше клятвыПро розумПроснись!
Прости за всёПростити не зможеРано списывать
Роки молодіРоман без продолженияРоса и солнце
Розумні дітиСе ля віСемейные альбомы
Серце матеріЩастяСхилилися верби
Сирота-тополяСкит и храмСлед
СловаСмутокСніг
Снова падают пистьяСобратьям по перуСолодкі сльози
СонСпадщинаСповідь
Стежка до серцяСударка и женаСвіте мій
Світе мій яснийСвята земляСын
Такая зимаТам брат брату не мститТатьянам
Тэдиум витэТеньТи – одна
Тисячоліття третьогоТолько бы вместеТретий тост
Троянда і шипшинаТроянди для ДіаниУ широкім полі
Уходит в прошлое войнаУкраїнці мої, українціУкраїнське село
Усім усіхВальс юностиВчора було літечко
Вечная юностьВелкам, о Евро!Вельможе
ВетерВетеранамВезе ж людям!
ВідпочиньВіє вітер в поліВийди, доню, у зоряну ніч
Вже котрий рік?..Владыки вечностиВогонь вогнем...
Восьмидесятые ХХ-го столетьяВот почему вздыхали горыВремена года
Все чаще слезыВсе попередуВсе простят
Высшая наградаЯ до вас повернусьЯ жить устал...
Я посилаю тобіЯ уйдуЯкось рано-раненько
За роки довгого життяЗа себяЗагадковий феномен
Загнанной лошадьюЗагублена красаЗакон для всіх
Законний господар або ж Ну й нахаба!ЗавистьЗайва краплина
Зеркало душиЗіркиЗнал я женщин
Золота рибкаЗоря моя вже впалаЗупиниться серце
Вы творческий человек?
У Вас есть собственные стихи или проза?
Вы имеете отношение к нашему городу - Кривому Рогу?
Мы будем рады абсолютно бесплатно опубликовать Ваше творчество в текущем разделе.
Для этого нужно просто написать нам.