Кривой Рог > Писатели и поэты > Грес Анатолий Петрович > Серце матері | Писатели и поэты Кривого Рога - 1775.dp.ua
Легенда

„...Прийшов до дівчини, на коліна став: материне серце дівчині подав...”
(З української народної пісні)


Від полустанка до глухого, Богом забутого і давно покинутого села петляла в густих бур’янах ледь помітна стежина. Під вечір вона привела до напіврозвалених, з забити-ми вікнами, хаток. Навколо, у травах, завзято цвіркотіли цикади. Від недалекої річки тягло цілющою прохоло-дою, стомлену землю обережно, мов немовля, сповивала зоряна літня ніч.
За околицею, на краю запустілого саду, попихку-вав люлькою біля ледь тліючого багаття бородатий пасічник. Не відразу впізнав я у згорбленому, білому, як лунь, дідусеві колишнього нашого сусіду – дядька Мирона. Він теж довгенько придивлявся до пізнього зайди насторожено-хитрими очима, доки не пригадав всіяного ластовинням босоногого шибеника, що крав колись у цьому саду ще недозрілі яблука. Дідусь запросив міського «хранта» присісти, заметушився, зачмокав губами. Потім підкинув у багаття сухих гілок і, ніби відправляючи якийсь святковий ритуал, почав пригощати мене духмяним травневим медом. Від солодкого злипались губи, від утоми – очі.
– Стомився, голубе? Ну що ж, приляж трішки, – кивнув старий на сінник, – а на світанні, як і домовились... Рибалка буде –у-ух! Ну спи, любчику, спи...
Не роздягаючись, я впав на сіно, на повні груди вдихнув медяний запах скошених трав і заснув, мов миттю кудись провалився. Та відразу ж відчув обережні легенькі поштовхи. Спочатку здалеку, а потім зовсім поруч почулось покашлювання і хриплуватий голос діда Мирона:
– Вставай, козаче, вставай! Онде світає. Снасті, – к-хе-е, к-хе... я приготував. Отам, під куренем візьмеш. А сніданок наш у за’воді ще плаває...
Попихкуючи нерозлучною люлькою і тлумачачи щось про юшку з окунів, він підхопив вудочки й подався у прибережні зарості. Я поспішив за ним.
Ніч сходила повільно, неохоче, але невловима грань вже владно ділила небосхил на ледь рожевіючий схід і тьмяний, увесь у солодкому сні, захід. Тут і там, в очеретах і на чистій воді, плес- калась риба. Та кльову майже не було, й мене почала долати дрімота. Раптом передсвітанкову тишу роздер неймовірно страшний нелюдський регіт. А дзвінка, здавалось, безконечна луна відразу його підхопила й понесла над сонними скелястими берегами. Мимовільні дрижаки пробігли по тілу, і я чи то запитав, чи пояснив незворушному дідові Мирону:
– Схоже, нічний птах? Цей, як його, пугач?..
Дід невдоволено крякнув і нічого не відповів. Та коли регіт повторився, похмуро пробурчав:
– Не птиця то, синку. Не пугач. То Анна пустує. Ти ба, давним-давно каменем стала, а все заливається, людей лякає.
– Що за Анна? Яким іще каменем? Легенда якась, чи що?
– А сичі... Скільки себе пам’ятаю, вони тут, добрий чоловіче, ніколи не водились. Ти краще он туди, на протилежний берег поглянь.
Я уважно оглянув сіру гранітну громадину, що загрозливо нависла над водою, та чогось цікавого так і не помітив. Каміння як каміння. Величезне, вражаюче, але мертве і безмовне Не може ж воно отак реготати! А старий ніби читав мої сумніви:
– То так, теперечки, в сутінках, можеш і не розгледіти. А от підніметься сонечко...
– Пробачте, діду, – перебив старого на півслові. – Я вже не в тому віці, щоб у всякі казки вірити. Чи на полюванні, чи на рибалці – не вірю видумкам і край!
Закинувши вудочку, дідусь уважно подивився на рожевий обрій і почав старанно набивати самосадом люльку.
– Ага... Казка, кажеш? Видумка, легенда! А хоч би й так, – несподівано погодився, – тільки різними вони, оті казки, бувають А головне – усіх нас уму-розуму вчать. Пам’ятаю, к-хе-е, к-хе.. я іще до своєї Ярини женихався. Ага... А бабуся моя, царствіє їй небесне, раніш інших про те дізналась і таку історію мені повідала. Можливо, колись і насправді було. Ось послухай...


Сталося се в часи прадавні, незапам’ятні. На оцих скелястих берегах усе й скоїлось, За ближнім вигином стояв млин. А в господаря, маєтного мельника, дочка-красуня виросла. Струнка та рум’яна. Волосся – як льон, нижче пояса, а очі – що волошки в житі. Дівку кликали Анною, себто – гордою. Вона й дійсно людей з дитинства сторонилась, цілісінькими днями в лісі та по лугових травах бродила. А ночами її частенько біля річки, під старою вербою виділи. Зійде, бувало, місяць, і звідти, від млина, долинає якась неземна, зачаровуюча пісня. Пустотливі парубки враз опускали очі, замовкали, а дівки насторожено перешіптувались:
– Знову Анна?
– Вона, подруженьки, вона! Русалка!
– Здається, не співає, а когось кличе. І що ж то буде?..
Парубки потай зітхали. Воно й було від чого зітхати: оті відьомські пісні, та пригожість мельникової доньки зводили добрих молодців з розуму, нестримно вабили їх до одинокої верби. Все частіш невдачливі женихи засилали до красуні старостів, та повернутись з рушниками нікому не таланило. Чванливою була відлюдниця, і хто зна, чи посміхнулося б кому щастя, якби не Іван, удовин син. По красі та силі не було парубку рівних в усій окрузі. А от батька свого він знав лише з розповідей матері. Той при загадкових обставинах втопився в річці, і по селу довго ходили чутки, ніби молодого рибалку залоскотали русалки. Відтоді й ріс Іван у злидарстві й сирітстві. Ріс безбатченком, але материнська доброта виплекала в ньому людину розумну і порядну. Спізнавши змалечку такої долі, парубок на маєтних наречених не задивлявся, але встояти перед невимовною красою молодої мельничихи не зміг навіть він. Випадкові зустрічі з Анною ставали дедалі бажанішими й частішими. А в ніч, коли цвіте папороть, чарівниця прошепотіла парубку у вухо:
– Кохаю... Одного тебе, Йваночку ...
Шерхіт очерету та треті півні приглушили те навмисне зізнання. Але наступної миті, коли знову запанувала тиша, далекі зірки, що мерехтіли над головою, раптом наблизились до звабливих очей. Спалахнули яскраво-преяскраво, закружляли у веселому ладному танку. І забриніла в Івановій душі радісна пісня, й зрозумів він, що ладен, не вагаючись, віддати своїй “русалці” життя.
А спокусниця тим часом вдивлялась у тихі води ріки. Не помічаючи зірок, що у ній купались, з подивом себе запитувала: „Що це?! Серденько, мов пташина в клітці... Невже й справді покохала... жебрака?..” Потім вона підхопилась і немов наполоханий річний птах зникла в ущелинах скель. Несамовито-злісний, схожий на крик пугача сміх красуні, що без упину будив у ній хитру чаклунку, довго повторювала над річкою дзвінка луна...
Після того зізнання на побачення вона з’являлась похмурою, злою. Капризувала, як уміла, попрікала Івана в бідності і незнатності. Вуста її, бувало, ще горять від безтямних поцілунків, а крижані очі вже морозять пихатим поглядом, жорстокі слова вбивають душу:
– Кохання наше, Іваночку, пустоцвіт. Користі від нього, як від тоголітнього снігу. Ну, сам зрозумій... Чи ж багато радощів бути дружиною жебрака? Ні, любий, нічогісінько у нас не злагодиться. А вже через день-другий, лукаво мружачи очі, муркотить, мов кішечка:
– Красеню ти мій ясний... Лагідний ти мій... Чи снишся ти мені, чи й справді поруч? Коли то сон, то не буди мене, Іваночку, не буди...
Потім обвиває його шию волоссям, що міцно пахне річкою і м’ятою, пригортається до парубка тугим тремтливим тілом і, палко обціловуючи, схвильовано шепоче;
– Доведи... Доведи, що одну мене... Що сильніше життя... Тоді – твоя, назавжди...
– Анночко, красуне моя ненаглядна, заради тебе все, все зроблю! Наказуй, говори...
– А я й скажу. Та чи не пожалкуєш, голубе? Не передумаєш потім?
– Не суши душу, люба моя. Я на все згоден.
– Гаразд, Ваню, досить обіцянок. От скажи мені: хто для тебе найдорожчий? Звісно – мати?..


Добавить комментарий
Ваше имя:
Введите код:
Комментарий:

А сынов все несут...А ти думай... думай...А вже котра осінь
Афганская аллеяАфганский вальсАллея света
БальзамБежит рекаБелая сирень
Без названияБеззаперечна істинаБілі тумани
Білий танецьБуянБуян
Было счастьеБыть может, не желтые листьяЧаклунка
Час каміння збиратиЧас проб'єЧервоні сльози
Четверта заметільЧетвертая метельЧетвертая метель
Чи то доля?..Чи залишимось кріпаками?..Чорна помста
Чорні тюльпаниЧорний снігЧто рассказать тебе, родимый?..
Цикламенні доліЦінуймо вчасноЦветы и звёзды
Цвіт калиниДарунок від БогаДе моя родина?
Девочка, девушка, женщинаДіти наші, дітиДжерело кохання
До тебеДомашние музеиДорога до раю
ДругуДума про КобзаряДва крила душі моєї
Є, що тілом...ЭхоЕще одно слово
Есть только жизньФотографияФрески пам’яті
Гірка спадщинаГитара и яГлаза
Глазами простого украинцаГоды, годыГорицвет
Хіба я винен?..Химеры счастьяХобі
Хто кого врятував...Хто кого врятував...Хвилини мовчання
И только ночьюІду до ТарасаІстина
Из неизведанного мираЖеланиеЖелания
Життя втомилоЖорстоке милосердяК юбилею
Кажется, вчераКак будто-бы вчераКак солнце
КайфКазка про Добре Серце, Мудру Голову та ЯзикКазка про Добро і Зло
Казка про ДолюКазка про ДолюКазка про Душу і Тіло
Казка про Душу і ТілоКазка про Гріхи і ПрощенняКазка про Життя або Полюби Смерть свою
Казка про любов і ненавистьКазка про молодість і старістьКазка про Память та Безпамятство
Казка про Правду-Справедливість та КривдуКазка про РічкуКазка про річку
Казка про Розум, Пам’ять та Безпам’ятствоКазка про ЩастяКазка про Сонце, Землю та Місяць
Казка про Сонце, Землю та МісяцьКазка про совістьКінь і свиня (байка)
Коли прийде мій часКоли прийде остання митьКолись...
КолокольчикКури не винніКузьмине болото
Кузнецовський вальсКвіти посаджуКвіти запізнілі
Ласкаво запрошуємоЛебеді біліЛебідь, Рак і Щука (байка)
ЛекарстваЛинуть хмариЛисочка
Літа моїЛысочка (из книги "Преданные")Любимой
ЛюблюЛюдці і горобціМелодия одиночества(Из книги "Преданные")
Мелодия одиночества(Из книги "Преданные")Мелодія самотностіМене не в силі полюбити ти
Мені однаковоМертві бджолиМи для жінок... або гірка істина
Ми скоро підемоМіжсезонняМісто над стиром
Мне бы спеть о судьбеМоє полеМожет из сказки
МолитваМостыМой стих
Моїй земній зоріМужчины не плачутНа дереві, на дубочку
На побачення (Оповідання)На руинахНа свидание (из книги "Преданные")
На вечном постуНачало началНад обрієм
Над самотнім кленомНароде мійНас так мало осталось
Настане часНавчітьНе бойтесь, вас не потревожу
Не бросайте на ветер словаНе хлібом єдинимНе люблю
Не оставляй меня!Не пнусь ни в корифеї, ніНе про себе тільки
Не распрощатьсяНе сбывшееся завещаниеНе учите нас жить
Не забули б...Не забывайте!Негрибные дожди
НеизбывностьНелиньНемеркнущие звезды
Неньчин рушникНеньчина пісняНепрохана - некликана...
Неужели так мало осталосьНевідомістьНічна пригода
НікаНика из книги "Преданные"Ніка (Оповідання-реквієм)
Низький уклінО, человечки!..О, камни!..
О спорт, ти -- світ!Ода чаюОдній земній зорі
ОксанаОсь і друге крило...Осеніє
Отак живуОтцвела сиреньОй, не вмирай, клене
Ой, не втихає...ПамятьПамяті Євгена Журавського
Памяти сина ІгоряПерезарядивПетро - Голуб
Підкови щастяПісня про ДніпроПісня про Кривий Ріг
Піймати карасяПламя и пепелПлетью по сердцу
По ком это колокол?..По воле совестиПобачення з поліссям
ПочудилосьПодамся в артистиПодих незримої тіні
Подорож у життяПокаяниеПоліська легенда
ПолісяночкаПонад стиромПора, пора
ПорозумілисьПоследний подарокПосох
ПоспішаймоПостріли в себеПостріли в себе
Повідай, сину...ПраведникамПравнучці Олі на перші роковини
Превыше клятвыПро розумПроснись!
Прости за всёПростити не зможеРано списывать
Роки молодіРоман без продолженияРоса и солнце
Розумні дітиСе ля віСемейные альбомы
Серце матеріЩастяСхилилися верби
Сирота-тополяСкит и храмСлед
СловаСмутокСніг
Снова падают пистьяСобратьям по перуСолодкі сльози
СонСпадщинаСповідь
Стежка до серцяСударка и женаСвіте мій
Світе мій яснийСвята земляСын
Такая зимаТам брат брату не мститТатьянам
Тэдиум витэТеньТи – одна
Тисячоліття третьогоТолько бы вместеТретий тост
Троянда і шипшинаТроянди для ДіаниУ широкім полі
Уходит в прошлое войнаУкраїнці мої, українціУкраїнське село
Усім усіхВальс юностиВчора було літечко
Вечная юностьВелкам, о Евро!Вельможе
ВетерВетеранамВезе ж людям!
ВідпочиньВіє вітер в поліВийди, доню, у зоряну ніч
Вже котрий рік?..Владыки вечностиВогонь вогнем...
Восьмидесятые ХХ-го столетьяВот почему вздыхали горыВремена года
Все чаще слезыВсе попередуВсе простят
Высшая наградаЯ до вас повернусьЯ жить устал...
Я посилаю тобіЯ уйдуЯкось рано-раненько
За роки довгого життяЗа себяЗагадковий феномен
Загнанной лошадьюЗагублена красаЗакон для всіх
Законний господар або ж Ну й нахаба!ЗавистьЗайва краплина
Зеркало душиЗіркиЗнал я женщин
Золота рибкаЗоря моя вже впалаЗупиниться серце
Вы творческий человек?
У Вас есть собственные стихи или проза?
Вы имеете отношение к нашему городу - Кривому Рогу?
Мы будем рады абсолютно бесплатно опубликовать Ваше творчество в текущем разделе.
Для этого нужно просто написать нам.