Кривой Рог > Писатели и поэты > Грес Анатолий Петрович > Розумні діти | Писатели и поэты Кривого Рога - 1775.dp.ua
День, якого в сім’ї очікували, як великого свята, нарешті настав. З самого раночку тато сам пакував валізу, адже таку відповідальну і приємну роботу не передовіряв навіть мамі. Брав тільки те, що згодиться на морі: пару літніх костюмів, кучу сорочок і краваток, кілька нових імпортних плавок. З боків валізи припасував пляшку витриманого кон’яка і фотоапарат. Потім, задоволено всміхаючись, порозсовував у потаємні місця “зелені” купюри і полегшено зітхнув.
– Ну, Дениску... тепер можна і в дорогу!..
А дванадцятилітній Дениско не знав куди себе подіти. Свої речі він зібрав ще вчора і тепер гасав з морським біноклем на шиї по кімнатах, хапаючись то за рюкзак, то за вудочки і м’яч, ніби тією метушнею міг прискорити час. Немає гіршого, ніж чекати й доганяти, та радощам хлопчини не було меж. Наступний ранок вони з татом зустрічатимуть біля моря. А там!.. І нові знайомства, і катання на катері, і юшка з морських бичків. От тільки мама... Шкода, що вона змушена залишатись вдома. Он,ходить мовчки, спостерігає за татком і, напевне, по-хорошому йому заздрить. На спокійному обличчі – ні тіні смутку, ні хмаринки невдоволення. Тільки у великих, добрих очах ні-ні та й промайне ледь помітна загадкова посмішка.
“Яка у нас красива мама! – вкладаючись спати, думав з гордістю Дениско. – Заради неї чого тільки не зробиш...” А вона сама підсіла до нього на ліжко і тихо заговорила:
– Як ти виріс, синку! Можна сказати, дорослою людиною став. Оце дивлюсь на тебе і пригадую... Які тільки листи минулого літа з моря писав. І про рибалку, і – як годують, А що вже про фізрука і виховательку з другого загону! Пам’ятаєш?! Гарно писав, соковито.
Мати не зводила з хлопця очей і ніби благала отим теплим поглядом зрозуміти її без зайвих слів. А Дениско, силкуючись зметикнути, куди вона хилить, ніяк не міг второпати, до чого перед самим від’їздом оця, віч-на-віч, розмова. З якого дива матуся пригадала оті замальовки про виховательку в його “листах з моря”.
– Я там тобі, Дениско, в гаманець зайву десятку... На морозиво чи на цукерки... одним словом – згодиться. А ти мені – бодай одного листа на тиждень. Га, синку? А краще – два. Не забудеш? Ні, ні, я нічого не маю: татко у нас – чудова людина. Він добрий, щедрий. Але... ти не помічав? Як дитя довірливий. А там, на курортах, всякі й різні люди зустрічаються. Особливо – жінки. Ти, Дениску, здогадуєшся, про що я? Розумієш? Може вони і не красивіші від мене, але... Мене там не буде і хто, окрім тебе, за нашим татком догляне?
Дениско почав було вже дрімати, і не всі мамині слова дохо-дили до його свідомості. Та коли почув: “...а я платитиму валютою...”, дрімливість неначе рукою зняло. У голові майнула думка: “Та ж тут є шанс непогано заробити. Навіть не ворухнувши пальцем. Варто, блін, поторгуватись... ”
Дениско розплющив очі і удавано роздратованим голосом пробурмотів:
– Жартуєш, ма? Валютою... таке скажеш. Та з тебе ніколи зайвої копійки не вичавиш. А тут... валютою... Все, ма! Хочу спати. Добраніч.
Та й повернувся обличчям до стіни. А мама нахилилась над його головою і переконливо зашепотіла прямо у вухо:
– Так, так, синку! За кожного листа по три, а писатимеш з подробицями, як про виховательку, то й... по п’ять баксів. Це не тільки благородна справа, а й... чесний бізнес... То як?
– Ну-у, якщо чесний, – Дениско лупнув очима, солодко позіхнув, – якщо чесний, ма, то... по десять “зелених” за листа. І – ні цента менше. А за подробиці не турбуйся. Будуть тобі подробиці. Та де гарантії? Я ж бо тебе, мамуля, добре знаю: наобіцяєш, наобіцяєш, а потім...
– Ну, що ти синку, що ти?.. По десять то воно... дорогувато. Але хай вже буде по-твоєму. Я знаю, що гроші все одно на вітер не викинеш. А за гарантії... Треба подумати.
– А що тут думати? Я сам про них потурбуюсь. Ось тільки з Віткою переговорю. Ми з нею таке вигадаємо, що тобі й не снилось. Будь спокійна, не те що “Вашінгтонами”, – “Лінкольнами” розраховуватимешся.
Денис знову відвернувся до стіни і удав, що відразу заснув. А дитяча уява гарячково вимальовувала картини фантастичного збагачення. “Треба тільки домовитись з Віткою”, – встиг ще подумати хлопчина і в ту ж мить провалився у міцний, солодкий сон.
Перші дні біля моря видались звичайними. Яскраво світило південне сонце, вабило спокійне море. Тато вів себе, як усі зразкові тата: бігав з Дениском по пляжу, грав у волейбол, купався, засмагав. Одним словом ніяких таких подробиць, що хоч трохи цікавили б маму, не було. І Дениско почав всерйоз побоюватись, що більше трьох баксів за свій перший лист не одержить. А якщо справи підуть так і далі, то й взагалі ні про яке збагачення можна навіть і не мріяти.
Та вже наступного дня, коли молода і досить-таки вродлива блондинка почала кидати на тата звабливі погляди і кожні десять хвилин запитувати котра година, Дениско зрозумів, що справа вигорить. От тільки поставитись до неї треба з усією наполегли-вістю, задіяти всю свою спостережливість. Чи ж можна, приміром, не помітити, як, запитуючи у тата про час, чарівниця знімає свої блакитні окуляри і кидає на нього такі красномовні погляди, посилає йому таку звабливу посмішку, що й дитя зрозуміло б: заробити за такі подробиці десятку “зелених” – не проблема.
Увечері, доки тато жартував з білявкою на балконі, Дениско усівся за стіл,поколупався в носі, кинув задумливий погляд на стелю і почав-писати.
“Лист перший. З моря. Привіт, ма! Я з татком вже ось третій день біля моря. Воно таке тепле, таке спокійне і лагідне! Ми купаємось собі, засмагаємо. Люди тут і справді різні. Є навіть красуні, як ти. Але татко наш – найпорядніша людина, і на них – нуль уваги. Грошей на морозиво не дає, побоюється за мою ангіну. Та я не сумую. Їх можна і вдома заробити. Правда, ма? Чомкаю тебе. Чекай моїх листів. Твій Дениско”.
А коли білявка пішла, хлопчина, хитрувато всміхаючись, підкотив до тата.
– Ось... почитай, що я тут мамулі накатав. Чи не бовкнув, часом, чогось зайвого? Про годинника, якого ти віддав отій, в блакитних окулярах – ні слова. Міг би, звичайно, проговоритись. – Так би мовити, потішити матінку новинами. Та що я, не розумію? До того ж знаю, ти, татку, ніколи не був скупердяєм. І навряд чи пошкодуєш за оцю мою нудну працю якихось п’ять баксів.
Потім, зиркнувши з-під лоба на татка, знічено додав:
– Можна, звичайно, і вітчизняною валютою... Але – по курсу.
Татко довго, як здавалось Денискові, вивчав його листа, то насуплювався, то задоволено посміхався. Нарешті похитав схвально головою і, ляснувши малого шантажиста по потилиці, дістав з гаманця п’ять “зелених”.
– Ну, рекетире... будеш і надалі писати мамі грамотні листи – не поскуплюсь. А це – завдаток, – і додав десятку вітчизняними. – Тільки благаю, ніякого морозива! Зрозумів?!
Дениско заховав гроші, підхопив конверта і, не поспішаючи, попрямував до найближчого поштового відділення. Там він примостився за столом у кутку і на зворотній стороні листа дописав:
“Тримайся, ма. Мені тебе шкода, але свої кровні я звик заробляти чесно. То ж раджу – тримайся, бо я буду відвертим. Висока блондинка, не те щоб вродливіша, просто дещо нахабніша від тебе, учора півдня запитувала у тата котра година. Вона робила так доти, аж поки тато не витримав її обпалюючих поглядів і сам віддав чаклунці свого золотого годинника. Каже, тимчасово. Після цього вона почала називати татка так, як ти на День його народження – Льошенькою. А він її, як тебе в Жіночий день – русалонькою. Що буде далі, не знаю. Покаже час. Але здогадатись не важко. Подробиці спробую описати у наступному листі. Але тарифи... Розумієш? Цьомкаю. Твій син Дениско”.
Час на півдні – неначе шалені дикі коні; його не зупинити, його не повернути назад. Дні тут, біля моря, як ті перелітні птахи, котрих не порахувати, котрими не намилуватись. І все ж Дениско писав додому постійно. Таткові і білявці він не заважав, бо відразу знайшов цікаву компанію однолітків, а тато сприйняв це, як щось належне і само собою зрозуміле. Тому теж не нудьгував, а їздив з “русалонькою” на екскурсії, ходив з нею на концерти, водив у ресторани. Не забував, одначе, у цій метушні перечитувати кожного Денискового листа додому, залишався завжди вдоволе-ним і ніколи не скупився на "зелені".
Та ось, несподівано, неначе грім на голову, прийшов день від’їзду. Тоді Дениско написав мамі останнього, найкоротшого з усіх листа.
“Лист з моря. Дванадцятий. Мамуля, зустрічай! Завтра повертаємось. Твої Дениско і тато.”
Потім, за звичкою, перекинув аркуша і продовжив: “Дорога мамо! Сьогодні ми залишаємо море. Не знаю, як татко, а я залишаю його з почуттям чесно і до кінця виконаного обов’язку, вірніше – нашої з тобою угоди. Вибачай, коли щось не так. Але за найскромнішими підрахунками твій борг склав сімдесят п’ять баксів. Не раджу жмотничати, адже про гарантії я подбав заздалегідь. Захочеш переконатись – будь ласка. Але те обійдеться тобі набагато дорожче. Ти ж мене знаєш. І – декілька подробиць наостанок. Учора татко проводжав блондинку до літака. Такою сумною я її ще не бачив. Татко мовчки гладив “русалоньці” волосся, а вона крадькома втирала сльози. Я хоч і спостерігав за усім тим звіддаля, та й сам ледь не розревівся. Ні, що не кажи, а у татка на жінок – відмінний смак. А як там моя дорога сестричка Віка? Їй від мене привіт. І передай, в комерції я – людина чесна. Ну, до зустрічі! Дениско”.
Мама і Віка зустрічали їх з квітами. Доки тато обмінювався люб’язностями з мамою, цілував її і тискав у обіймах, Дениско відвів сестру в сторону і коротко запитав:
– Ну, як?
– Не турбуйся, братику. Все – гаразд. Як і домовлялись, запи-сувала кожен її крок. Фотовідбитків зробити не встигла. А от цінні негативи – у надійному місці. Там все зафіксовано. І як з дядею Андрієм на рибалку їздили, і як з ним по гриби ходили. А от коли маман з Григорієм Семеновичем повернулась з іменин тьоті Клави... Ні, братику, словами того не описати. Таке треба бачити. – Але, перш, ніж одержиш усе, що тебе цікавить, стольник на бочку і – ні цента менше.
– Віко, ти – вбивця! Я за всю таткову відпустку стільки не заробив! Ми ж домовлялися – по-чесному .
– Гаразд, Дєниску. Досить нити і дякуй батьків, що подарували тобі таку сестру. Наступного літа мамина черга на юга їхать, і умови тоді ставитиму я. А поки що... Ідейка тут мені в голову прийшла. Усе надбане складемо докупи і придбаємо відеокамеру. Адже, що не кажи, воно таки краще один раз побачити, аніж сто разів почути.


Добавить комментарий
Ваше имя:
Введите код:
Комментарий:

А сынов все несут...А ти думай... думай...А вже котра осінь
Афганская аллеяАфганский вальсАллея света
БальзамБежит рекаБелая сирень
Без названияБеззаперечна істинаБілі тумани
Білий танецьБуянБуян
Было счастьеБыть может, не желтые листьяЧаклунка
Час каміння збиратиЧас проб'єЧервоні сльози
Четверта заметільЧетвертая метельЧетвертая метель
Чи то доля?..Чи залишимось кріпаками?..Чорна помста
Чорні тюльпаниЧорний снігЧто рассказать тебе, родимый?..
Цикламенні доліЦінуймо вчасноЦветы и звёзды
Цвіт калиниДарунок від БогаДе моя родина?
Девочка, девушка, женщинаДіти наші, дітиДжерело кохання
До тебеДомашние музеиДорога до раю
ДругуДума про КобзаряДва крила душі моєї
Є, що тілом...ЭхоЕще одно слово
Есть только жизньФотографияФрески пам’яті
Гірка спадщинаГитара и яГлаза
Глазами простого украинцаГоды, годыГорицвет
Хіба я винен?..Химеры счастьяХобі
Хто кого врятував...Хто кого врятував...Хвилини мовчання
И только ночьюІду до ТарасаІстина
Из неизведанного мираЖеланиеЖелания
Життя втомилоЖорстоке милосердяК юбилею
Кажется, вчераКак будто-бы вчераКак солнце
КайфКазка про Добре Серце, Мудру Голову та ЯзикКазка про Добро і Зло
Казка про ДолюКазка про ДолюКазка про Душу і Тіло
Казка про Душу і ТілоКазка про Гріхи і ПрощенняКазка про Життя або Полюби Смерть свою
Казка про любов і ненавистьКазка про молодість і старістьКазка про Память та Безпамятство
Казка про Правду-Справедливість та КривдуКазка про РічкуКазка про річку
Казка про Розум, Пам’ять та Безпам’ятствоКазка про ЩастяКазка про Сонце, Землю та Місяць
Казка про Сонце, Землю та МісяцьКазка про совістьКінь і свиня (байка)
Коли прийде мій часКоли прийде остання митьКолись...
КолокольчикКури не винніКузьмине болото
Кузнецовський вальсКвіти посаджуКвіти запізнілі
Ласкаво запрошуємоЛебеді біліЛебідь, Рак і Щука (байка)
ЛекарстваЛинуть хмариЛисочка
Літа моїЛысочка (из книги "Преданные")Любимой
ЛюблюЛюдці і горобціМелодия одиночества(Из книги "Преданные")
Мелодия одиночества(Из книги "Преданные")Мелодія самотностіМене не в силі полюбити ти
Мені однаковоМертві бджолиМи для жінок... або гірка істина
Ми скоро підемоМіжсезонняМісто над стиром
Мне бы спеть о судьбеМоє полеМожет из сказки
МолитваМостыМой стих
Моїй земній зоріМужчины не плачутНа дереві, на дубочку
На побачення (Оповідання)На руинахНа свидание (из книги "Преданные")
На вечном постуНачало началНад обрієм
Над самотнім кленомНароде мійНас так мало осталось
Настане часНавчітьНе бойтесь, вас не потревожу
Не бросайте на ветер словаНе хлібом єдинимНе люблю
Не оставляй меня!Не пнусь ни в корифеї, ніНе про себе тільки
Не распрощатьсяНе сбывшееся завещаниеНе учите нас жить
Не забули б...Не забывайте!Негрибные дожди
НеизбывностьНелиньНемеркнущие звезды
Неньчин рушникНеньчина пісняНепрохана - некликана...
Неужели так мало осталосьНевідомістьНічна пригода
НікаНика из книги "Преданные"Ніка (Оповідання-реквієм)
Низький уклінО, человечки!..О, камни!..
О спорт, ти -- світ!Ода чаюОдній земній зорі
ОксанаОсь і друге крило...Осеніє
Отак живуОтцвела сиреньОй, не вмирай, клене
Ой, не втихає...ПамятьПамяті Євгена Журавського
Памяти сина ІгоряПерезарядивПетро - Голуб
Підкови щастяПісня про ДніпроПісня про Кривий Ріг
Піймати карасяПламя и пепелПлетью по сердцу
По ком это колокол?..По воле совестиПобачення з поліссям
ПочудилосьПодамся в артистиПодих незримої тіні
Подорож у життяПокаяниеПоліська легенда
ПолісяночкаПонад стиромПора, пора
ПорозумілисьПоследний подарокПосох
ПоспішаймоПостріли в себеПостріли в себе
Повідай, сину...ПраведникамПравнучці Олі на перші роковини
Превыше клятвыПро розумПроснись!
Прости за всёПростити не зможеРано списывать
Роки молодіРоман без продолженияРоса и солнце
Розумні дітиСе ля віСемейные альбомы
Серце матеріЩастяСхилилися верби
Сирота-тополяСкит и храмСлед
СловаСмутокСніг
Снова падают пистьяСобратьям по перуСолодкі сльози
СонСпадщинаСповідь
Стежка до серцяСударка и женаСвіте мій
Світе мій яснийСвята земляСын
Такая зимаТам брат брату не мститТатьянам
Тэдиум витэТеньТи – одна
Тисячоліття третьогоТолько бы вместеТретий тост
Троянда і шипшинаТроянди для ДіаниУ широкім полі
Уходит в прошлое войнаУкраїнці мої, українціУкраїнське село
Усім усіхВальс юностиВчора було літечко
Вечная юностьВелкам, о Евро!Вельможе
ВетерВетеранамВезе ж людям!
ВідпочиньВіє вітер в поліВийди, доню, у зоряну ніч
Вже котрий рік?..Владыки вечностиВогонь вогнем...
Восьмидесятые ХХ-го столетьяВот почему вздыхали горыВремена года
Все чаще слезыВсе попередуВсе простят
Высшая наградаЯ до вас повернусьЯ жить устал...
Я посилаю тобіЯ уйдуЯкось рано-раненько
За роки довгого життяЗа себяЗагадковий феномен
Загнанной лошадьюЗагублена красаЗакон для всіх
Законний господар або ж Ну й нахаба!ЗавистьЗайва краплина
Зеркало душиЗіркиЗнал я женщин
Золота рибкаЗоря моя вже впалаЗупиниться серце
Вы творческий человек?
У Вас есть собственные стихи или проза?
Вы имеете отношение к нашему городу - Кривому Рогу?
Мы будем рады абсолютно бесплатно опубликовать Ваше творчество в текущем разделе.
Для этого нужно просто написать нам.