Мертві бджоли

Мертві «бджоли» і ґринджоли.
Прийшов новий, високосний. Види на врожай примарні, минула осінь була вкрай сухою. Країна в очікуванні чогось приголомшливого, божевільного. А як пригадаєш… Було ж! Усього якихось три роки тому. Відзначали, як у тій різдвяній пісні співається: «А до мене прийдуть три празнички в гості…» Ні, не «Василя», і не святе Водохреща. Першим празничком того року був День працівників культури. Якої культури? Ні , не древньоскіфської, не… А нинішньої, сучасної, я б навіть сказав, новітньої. Тієї культури, що за два останні десятиліття деградувала до невпізнання, опустилась, як кажуть, нижче плінтуса. І зовсім не випадково керівника якої величали міністром безкультур’я. Згодом прийшла черга «великого» ювілею колишнього пана президента України. Ні, не того, «першого», який «кинув» українців на сотні мільйонів їхніх трудових заощаджень. І не того, третього, який, аби увіковічнити своє неповторне личко, наказав викарбувати його на срібняку. А його попередника, під час царювання якого пів держави скандувало : «УбК»!! Тобто, Україна без нього, себе любимого. А вже потім, якось неждано-негадано, завітало до нас третє «свято». За три останні роки такі свята, -- парламентські вибори, -- повторювались тричі. Отже, втретє засмерділо виборами «народних» обранців. А які тепер, скажіть, свята без попси?!
Та до чого тут, запитаєте, мертві бджоли. Не здогадались? Мертві бджоли, як співають попсисти, не гудуть. Це таки так. А як гули! Сьогодні вони ще й не зовсім мертві, а так, напівмертві. Бо йдеться про тих бджіл, які по чотири роки гудуть в «парламенті». Та приходить час оновити «Верховну зраду» і тоді напівмертві веховнорадівські «бджоли» гудуть ще сильніше. Бо ж не хочуть ставати справжніми, бодай політичними, мерцями. Гудуть, аби після реанімаційних виборів знову наступні чотири роки гудіти у «Зраді». Гудіти на увесь білий світ. А як туди, у «Зраду», знову пролізти?! Як?! Ось тут і починається тісний зв'язок між усілякою там попсою на кшталт «Мертвого півня», «Ельзиного болота», «ґринджол» та тих, що очікують реанімації, «бджіл», «шершнів», «ос», «джмелів» і іншої верховнорадівської чортівні.
Що таке ґринджоли, знає не кожен українець. Бо ж не знає і що таке шкарпетки, краватка, праска. А тут ще й ґринджоли! Та звичайнісінькі тобі сани. Але звичайнісінькими вони були доти, поки не випендрили себе на «Євробачення». Оті недоумкуваті, котрі замахнулись на перше у цьому конкурсі місце. Замахнулись, як і личить недоумкуватим, на перше, а посіли, як і всі «талановиті», передостаннє. Та поговоримо про зв'язок між невдахами-«гриджолятами» і нашими, загартованими в політичних баталіях, «бджолами». Здавалося б, після того ганебного Євробачення «Ґринджолам» прийшов остаточний, як тепер кажуть, кабздець. Та не тут то було. Святе місце, як відомо, порожнім не буває. Рано чи пізно, настає час нових «гриджолят». Він невпинно наближається з оголошенням нових виборів у «Верховну зраду». Усі оті «бджоли», «оси», «шершні», «джмелі» готові на смерть битись за місце в українському «парляменті». А мета виправдовує тут будь-які методи. І беруть вони собі в союзники у цій жорстокій боротьбі різного пошибу попсу: від перефарбованих у чорне «Мертвих бджіл» до і старих та нових ґринджолят. Але якщо для верховнорадівських комах то битва за владу, то для української та й зарубіжної попси -- золоті часи, небачені можливості набити кишені. Адже потечуть туди не якісь там тисячі українських дерев’яних, а сотні тисяч, а то й мільйони «зелених». Властолюбиві «бджілки» не поскупляться, бо відстоюватимуть не так своє багатство, якого вдосталь вже нахапали, а свою, як у інійських корів, «недоторканність». За неї, святої, нічого, ніяких мільйонів не пошкодують. Бо з нею -- роби, що заманеться: обдирай власний народ, кради, грабуй, вбивай. І при цьому -- гуди в парламенті про справедливість, про турботу за свій нарід. З нею -- ніякі суди: ні земні, ні небесні, ні людські не страшні. Тому й не пошкодують «бджілки» мільйонів для тимчасово славлячої їх попси. А добре було б «народним» та ті ж самі мільйони використати на будівництво нових лікарень, шкіл, на протухлу до неможливості культуру, на божевілюючу освіту. Можна, але…
Чергові вибори до «Зради» на носі. Вже й закон» про них «зрадівці під себе змінили. Золоті часи для попси. За найскромніший концертик на площі чи майдані «Мертвому півню», «Гайдамакам», «Витівкам», «Болоту Ельзи», «Мертвим бджолам» такі бабки готові відвалити, що і самій Бабкіній не снились. Аби тільки на площах горланили та двоногих «бджіл» прославляли. І попса радіє, торжествує, попса від цієї грядущої події в захваті. На головному майдані країни ось-ось блимнуть, зарясніють і ледь розкручені «зіроньки», і «зірки» на кшталт «народної» руслани. І залепечуть «герої» і «героїні» типу нових бабок парасок. Померлу Параску змінять нові «параски». По усій країні і перефарбовані вуса та перуки, і оголені чи не до пупа нижні кінцівки, і з пропитими, прокуреними голосами співачки викачуватимуть грошики. У поті лиця працюватиме вся ота українська попса. Аж поки «бджоли» не відновлять чи не набудуть своєї недоторканності.
Та кому до того яке «шо»?! Бджолам важливо, аби їх реанімували. І загудуть вони тоді! Ой, як ще загудуть! Собі на радість, народу на біду. А «капусти» у них для попсових козлів, півнів, ґринджол завжди вистачить. Просинайтесь, ґринджолята! Ваш час настає.