Кривой Рог > Писатели и поэты > Грес Анатолий Петрович > Мелодія самотності | Писатели и поэты Кривого Рога - 1775.dp.ua
НОВЕЛА
Власної будки, як належить їхньому чотириногому племені, він ніколи не мав, але вважати себе бомжем не стільки не наважувався, скільки соромився. Адже змалечку мешкав у просторій багатокімнатній квартирі, в коридорі якої для нього був облаштований окремий куток. Там, на постеленому між трюмо і тумбочкою килимці, йому і довелось провести більшу частину свого собачого життя. У будні, залишаючись у цих хоромах єдиним живим створінням, він міг вештатись по залі, обнюхувати книги в кабінеті господаря, а то й зазирати на кухню. Та навіть тоді вважати себе тут бодай тимчасовим хазяїном не міг: єдиним місцем, візити до якого йому були суворо заборонені ще змалечку, залишалась спальня господарів. „Але чому? Чому?” – запитував він невідомо кого жалібним скигленням біля дверей цієї кімнати. І, не одержавши відповіді, повертався у свій куток, де й проводив більшість часу наодинці зі своєю самотністю. Тоді його переповнювала така нудьга, яку ні тихим погавкуванням не передати, ні жалібним завиванням не виразити. Він не знав та й не міг знати, що найтяжчим покаранням у людей вважається покарання самотністю. Не знав, але часто себе запитував: „Так, він народився собакою. Та чия в тому вина, що люди, самі того не розуміючи, так жорстоко карають? Вони ніби й не байдужі до нього, і вчасно годують, і називають ніжними словами. Разом з тим день за днем, рік за роком залишають вдома наодинці з остогидлою самотністю.
Час від часу по коридорних східцях то дрібно і лунко цокотять, то важко і глухо гупають чужі кроки. До цього він давно звик і підводиться лише тоді коли розпізнає кроки своїх господарів. Та іноді під дверима чується чиясь стишена мова і підозрілий шерхіт. Тоді він підводиться з килимця, насторожено прямує до дверей і тихим погрозливим гарчанням попереджує: „Гей, ви там, за дверима, нічого тут вештатись. Охоронець є тут надійний”. Кроки віддаляються, голоси стихають, і до квартири знову вповзає набридлива тиша. Якусь хвильку він ще стоїть біля дверей, потім повертається на килимець, ліниво позіхає і, поклавши голову на передні лапи, починає дрімати. Ота, неначе осінній туман, липка, але спасенна дрімота, залишається для нього щедрою і бажаною, бо дарує приємні спогади і неймовірно-казкові сподівання. Було ж... Після роботи, похапцем повечерявши, господар виводить його у білий світ. По вихідних йдуть до озера. Там доведеться десятки разів діставати з води дебелу палицю і нести її до ніг хазяїна. А він навіть не здогадуватиметься, яка то приємна втома, яке невимовне після багатьох годин самотності задоволення. Та останнім часом подібні прогулянки стають чомусь дедалі коротшими, якимись вимушеними. А з настанням холодів і взагалі... Навіть думати не хочеться. Його виводять у двір, прив’язують, неначе шкідливу козу, до старезного клена, а самі надовго кудись зникають. Тепер і тут, як безпорадного втікача, його наздоганяє ота триклята самотність. І тієї ненавмисної, але не менш важкої кари ніби ніхто й не помічав. А пекуча самотність остаточно знахабніла. Вона взялась дошкуляти навіть тоді, коли всі були вдома. Після смачної веселої вечері дорослі усамітнювались в своїй розкішній спальні і в той час, коли їхній вундеркінд спілкувався з комп’ютером, звідти, зі спальні, куди відданому охоронцю заборонялось і лапою ступати, доносився веселий сміх, жарти і одним людям зрозумілі слова. Йому ж – знову нуль уваги. Ніби й не помічають, як йому самотньо. Тоді приходить дрімота, і він мимоволі поринає у роздуми. „Хм...Цікаво, хто б іще так терпляче чекав їхнього повернення? Чекати щодня, з раннього ранку й до пізнього вечора. Ні, такими відданими людям можемо бути тільки ми, собаки. І ось – маєш! На жаль так платити за нашу безмежну відданість можуть тільки люди. Платити оцими хіхоньками і жартами за щільно зачиненими дверима. Дивно, що таке солодке і втішне знаходять вони у своїх ліжках? А щось-таки знаходять. І ніколи нікому про це не зізнаються. Та ми – створіння особливі, допитливі змалечку. Вижду слушного моменту і таки наважусь: сам з’ясую як люди борються з самотністю.

І він свого дочекався. Для відвідин хазяйської опочивальні обрав перший робочий після зимових свят день. Спочатку хвилювався, довгенько вагався, декілька разів підходив до заборонених дверей. А коли наважився і нерішуче натиснув лапою на нікельовану ручку, вони слухняно відчинились. На підлозі м’який, аж лапи тонуть, яскравих кольорів килим. У кутку на тумбочці трюмо вишукані шкатулки, пляшечки, жіночі прикраси. Два невисоких ліжка були заслані червоними покривалами і стояли, незважаючи на просторість спальні, впритул одне до одного. Досхочу натупцювавшись на розкішному килимі, він почав принюхуватись до ліжок. Потім доторкнувся до ближнього з них лапами і задумався. „Не завадило б оце... вкластись та поніжитись на цих гладеньких покривалах. Ти ба, яка м’якота. Та вони легші від килима на підлозі. Звичайно ж, не завадило б. Та господарі напевно помітять таке нечуване нахабство і не на жарт розгніваються. І що тоді? Ні, ризикну! Будь що будь! Бо чи випаде колись бодай ще одна така нагода”. І він рішуче вискочив на ліжко. Енергійними рухами передніх лап загорнув край покривала і втиснувся під нього, як бувало малим загортався у кинуту на підлогу куртку. Спочатку його приємно вразили знайомі і міцні запахи їхніх тіл. „Яка м’якота! Яка ніжність! Таке відчуття, ніби вони поруч. Ніби я з ними, а не з цією пекучою самотністю...”
Він відчував справжнє блаженство, незнайому до цього райську насолоду. Куди й поділись сумні роздуми про сенс собачого життя та свою одинокість. Отак не зчувся, як і задрімав. Той сон не був, як зазвичай, настороженим і чутливим, а навпаки – спокійним і міцним. А коли відкрив очі, то поруч, біля ліжка, побачив здивовану господиню.
– Це ж треба таке придумати! Та жодна нормальна, чуєш, нормальна собака такого не втне! Вже зовсім совість втратив! Чи ми тебе для того тримаємо, аби в наші ліжка перся?! Чи може... Може запропонуєш нам свій куток в коридорі?!
Вичитувати вона вміла. Говорила таке, що навіть собаці робилось не по собі. Не дослухавши до кінця, він опустив очі, прищулив вуха, піджав хвоста і винувато посунув на своє законне місце. Такого сорому він не знав за усе своє собаче життя. А якщо новина дійде до господаря, тоді й справді начувайся!
Та цього разу все обійшлось тихо-мирно. Одначе, є така підступна і невблаганна річ, як спокуса. Їй непідвладні не лише грішні люди, а й такі розумні та розважливі істоти як собаки. Тому вже через тиждень після вагань і пручань він знову навідався до спальні. Але цього разу вирішив обвести господиню навколо пальця. Вибачте – лапи. Цього разу спав не спав, а дрімав так чутко, так насторожено, що не встиг клацнути у замковій щілині ключ, як він стрімголов кинувся до дверей. Запопадливо виляючи хвостом, він скавулів від радості і ніби не навмисно намагався перетнути шлях до спальні. А хазяйка, що поспішила туди перевдягнутись, помітила згорнуте покривало і зарепетувала на всю квартиру:
– Знову ти за своє, безсоромнику?! Цього разу це так не минеться. Ось розповім про все господареві і матимеш, нахабо, на горіхи.


Добавить комментарий
Ваше имя:
Введите код:
Комментарий:

А сынов все несут...А ти думай... думай...А вже котра осінь
Афганская аллеяАфганский вальсАллея света
БальзамБежит рекаБелая сирень
Без названияБеззаперечна істинаБілі тумани
Білий танецьБуянБуян
Было счастьеБыть может, не желтые листьяЧаклунка
Час каміння збиратиЧас проб'єЧервоні сльози
Четверта заметільЧетвертая метельЧетвертая метель
Чи то доля?..Чи залишимось кріпаками?..Чорна помста
Чорні тюльпаниЧорний снігЧто рассказать тебе, родимый?..
Цикламенні доліЦінуймо вчасноЦветы и звёзды
Цвіт калиниДарунок від БогаДе моя родина?
Девочка, девушка, женщинаДіти наші, дітиДжерело кохання
До тебеДомашние музеиДорога до раю
ДругуДума про КобзаряДва крила душі моєї
Є, що тілом...ЭхоЕще одно слово
Есть только жизньФотографияФрески пам’яті
Гірка спадщинаГитара и яГлаза
Глазами простого украинцаГоды, годыГорицвет
Хіба я винен?..Химеры счастьяХобі
Хто кого врятував...Хто кого врятував...Хвилини мовчання
И только ночьюІду до ТарасаІстина
Из неизведанного мираЖеланиеЖелания
Життя втомилоЖорстоке милосердяК юбилею
Кажется, вчераКак будто-бы вчераКак солнце
КайфКазка про Добре Серце, Мудру Голову та ЯзикКазка про Добро і Зло
Казка про ДолюКазка про ДолюКазка про Душу і Тіло
Казка про Душу і ТілоКазка про Гріхи і ПрощенняКазка про Життя або Полюби Смерть свою
Казка про любов і ненавистьКазка про молодість і старістьКазка про Память та Безпамятство
Казка про Правду-Справедливість та КривдуКазка про РічкуКазка про річку
Казка про Розум, Пам’ять та Безпам’ятствоКазка про ЩастяКазка про Сонце, Землю та Місяць
Казка про Сонце, Землю та МісяцьКазка про совістьКінь і свиня (байка)
Коли прийде мій часКоли прийде остання митьКолись...
КолокольчикКури не винніКузьмине болото
Кузнецовський вальсКвіти посаджуКвіти запізнілі
Ласкаво запрошуємоЛебеді біліЛебідь, Рак і Щука (байка)
ЛекарстваЛинуть хмариЛисочка
Літа моїЛысочка (из книги "Преданные")Любимой
ЛюблюЛюдці і горобціМелодия одиночества(Из книги "Преданные")
Мелодия одиночества(Из книги "Преданные")Мелодія самотностіМене не в силі полюбити ти
Мені однаковоМертві бджолиМи для жінок... або гірка істина
Ми скоро підемоМіжсезонняМісто над стиром
Мне бы спеть о судьбеМоє полеМожет из сказки
МолитваМостыМой стих
Моїй земній зоріМужчины не плачутНа дереві, на дубочку
На побачення (Оповідання)На руинахНа свидание (из книги "Преданные")
На вечном постуНачало началНад обрієм
Над самотнім кленомНароде мійНас так мало осталось
Настане часНавчітьНе бойтесь, вас не потревожу
Не бросайте на ветер словаНе хлібом єдинимНе люблю
Не оставляй меня!Не пнусь ни в корифеї, ніНе про себе тільки
Не распрощатьсяНе сбывшееся завещаниеНе учите нас жить
Не забули б...Не забывайте!Негрибные дожди
НеизбывностьНелиньНемеркнущие звезды
Неньчин рушникНеньчина пісняНепрохана - некликана...
Неужели так мало осталосьНевідомістьНічна пригода
НікаНика из книги "Преданные"Ніка (Оповідання-реквієм)
Низький уклінО, человечки!..О, камни!..
О спорт, ти -- світ!Ода чаюОдній земній зорі
ОксанаОсь і друге крило...Осеніє
Отак живуОтцвела сиреньОй, не вмирай, клене
Ой, не втихає...ПамятьПамяті Євгена Журавського
Памяти сина ІгоряПерезарядивПетро - Голуб
Підкови щастяПісня про ДніпроПісня про Кривий Ріг
Піймати карасяПламя и пепелПлетью по сердцу
По ком это колокол?..По воле совестиПобачення з поліссям
ПочудилосьПодамся в артистиПодих незримої тіні
Подорож у життяПокаяниеПоліська легенда
ПолісяночкаПонад стиромПора, пора
ПорозумілисьПоследний подарокПосох
ПоспішаймоПостріли в себеПостріли в себе
Повідай, сину...ПраведникамПравнучці Олі на перші роковини
Превыше клятвыПро розумПроснись!
Прости за всёПростити не зможеРано списывать
Роки молодіРоман без продолженияРоса и солнце
Розумні дітиСе ля віСемейные альбомы
Серце матеріЩастяСхилилися верби
Сирота-тополяСкит и храмСлед
СловаСмутокСніг
Снова падают пистьяСобратьям по перуСолодкі сльози
СонСпадщинаСповідь
Стежка до серцяСударка и женаСвіте мій
Світе мій яснийСвята земляСын
Такая зимаТам брат брату не мститТатьянам
Тэдиум витэТеньТи – одна
Тисячоліття третьогоТолько бы вместеТретий тост
Троянда і шипшинаТроянди для ДіаниУ широкім полі
Уходит в прошлое войнаУкраїнці мої, українціУкраїнське село
Усім усіхВальс юностиВчора було літечко
Вечная юностьВелкам, о Евро!Вельможе
ВетерВетеранамВезе ж людям!
ВідпочиньВіє вітер в поліВийди, доню, у зоряну ніч
Вже котрий рік?..Владыки вечностиВогонь вогнем...
Восьмидесятые ХХ-го столетьяВот почему вздыхали горыВремена года
Все чаще слезыВсе попередуВсе простят
Высшая наградаЯ до вас повернусьЯ жить устал...
Я посилаю тобіЯ уйдуЯкось рано-раненько
За роки довгого життяЗа себяЗагадковий феномен
Загнанной лошадьюЗагублена красаЗакон для всіх
Законний господар або ж Ну й нахаба!ЗавистьЗайва краплина
Зеркало душиЗіркиЗнал я женщин
Золота рибкаЗоря моя вже впалаЗупиниться серце
Вы творческий человек?
У Вас есть собственные стихи или проза?
Вы имеете отношение к нашему городу - Кривому Рогу?
Мы будем рады абсолютно бесплатно опубликовать Ваше творчество в текущем разделе.
Для этого нужно просто написать нам.