Кривой Рог > Писатели и поэты > Грес Анатолий Петрович > Лисочка | Писатели и поэты Кривого Рога - 1775.dp.ua
Оповідання
Молоде подружжя Земельних вселилось в стареньку хату свого діда Василя відразу після його смерті. Новосілля співпало з зимовим Миколаєм і тішило нових господарів можливістю мати власне подвір’я, а відтак хазяйнувати тут не під пильним оком батьків, а на власний смак і розсуд. Іван перейняв дідів спадок і працював у селі ковалем, а його дружину Тетяну ганяли на різні колгоспні роботи. Єднала ж молодят свіжа і щира любов. А ще – незвичайні завзятість та працьовитість. Тож не дивно, що незадовго до голодного тридцять третього, коли первісточці Варі виповнилось три рочки, на подвір’ї у них і кахкало, і хрюкало, й кудкудахтало. А навесні ще й теличку купили: сподівались власної корівки дочекатись. Отак трохи розбагатівши, Іван і Тетяна наважились ще на одне дитя. Батько з нетерпінням чекав сина. Та хіба те залежить тільки від людей? Всевишній знову подарував їм донечку. Найменували її Олександрою. Це – по церковному. Поміж собою батьки називали маленьку то Сашею, то Сашунею і упадали за нею усією душею. З народженням другої дитини турбот у сім’ї прибавилось, та Земельні звикли радіти найменшим успіхам. своїм діткам і одне одному. Словом – тому життю, що посилав їм кожен наступний день.
І раптом, звідки не візьмись, всупереч непоганому врожаю на їхню щедру землю звалився небувалий голод. Чимало односельців скосила тоді його безжальна рука. А Земельним вдалося дивом вижити. Тим дивом скоріш за все була успадкована від попередніх поколінь мудра звичка заощаджувати якусь дещицю на так званий чорний день. Але чорним, на жаль, виявився не день, не тиждень і навіть не місяць. Чорним видався увесь тридцять третій рік. А вони в тому пеклі не лише вижили, а ще й дітей вберегли. Від голодомору очунювались декілька років поспіль. І коли настав час самовіддано працювати, тішитись дітками і радіти життю, з Заходу грозовою хмарою почало насуватись інше, не менш жахливе лихо. « Війна, війна…» - з острахом перешіптувались і дорослі, й діти. Світовою її ніхто ще не називав, хоч бійня охоплювала вже цілі континенти і сіяла смерть і на степових роздолах, і в піщаних пустелях. Лютувала ллята на суші, в повітрі і на безмежних океанських просторах. День за днем, як підступна зміюка ,наближалась вона до осель мільйонів Тетян та Іванів. А вони, сподіваючись на кращу долю, орали , сіяли, збирали врожаї. Своєю непосильною працею намагались зміцнити державу, в якій жили. І мріяли. Перед усім - про благополуччя своїх живих і ще ненароджених дітей. Жили любов’ю і вірою у своє краще майбутнє.
З надією і вірою поверталась з роботи пізнього літнього вечора і Тетяна. Іван навряд чи зустріне – працює ж бо і ночами, а от діточки напевне не дочекаються.
- Мамо! Мамо! – два білявеньких клубочки покотились від порогу до воріт назустріч втомленій жінці, обхопили її за коліна і навперебій защебетали:- А ми… Ми Лисочку подоїли!! Удвох, ма, подоїли. І вона ніскілечки не пручалась…
- Дітоньки мої дорогесенькі! Голуб’яточка мої! І це – правда?!! Отак саменькі й подоїли?
Однією рукою Тетяна пригортала донечок до себе, другою – по черзі пестила їх по голівках.
- Пра, ма! Їй же богу, самі. Ще й Лисогорчика молочком напоїли, - старшенька ствердно кивнула головою і хвалькувато додала:
- Спочатку я. Обережненько. Отак, отак. За ближню дійочку. А Лисочка стоїть собі як вкопана. Жуйку ремигає. Тоді я – сміливіше…
- А … а потім – я!—перебила сестричку меншенька. – Молочко таке пахуче, таке солодке!
Отак цокочучи, вони підійшли купкою до хати. Тетяна стомлено присіла на поріг, краєм хустки втерла вологі очі і задоволено посміхнулась. Її переповнювали тихі почуття
материнської гордості і жалю. Ще б пак! Чиїсь шибеники днями байдикують, по ночах в чужих городах та садах шастають. А у них!.. Така дрібнота і вже … хазяйнують. Це ж треба – самі здогадались. Гарні дітки ростуть. Трудолюбці. От тільки… Не дай їм, боже , щоб ото змалечку… Від світання і до смеркання окрім робіт нічого іншого не знали.
Тетяна ніжно пригорнула донечок і замріяно посміхнулась.
- Ми, ма, ще й рибки вловили.
- Ще й юшки наварили !
- То чого ж ми оце розсілись?! Нумо, дітоньки , мерщій до хати! Повечеряємо – і в ліжечка. Ця малеча горіла тривожно-радісним очікуванням події , яка мала статись наприкінці літа. Позираючи на материн живіт, що набув шароподібної форми і ледь вміщувався у давно зношену сукню, сестрички з дитячою наївністю і безпосередністю запитували: - А хто, ма, у нас буде?
- А чому він так довго не народжується?
- Я хотіла б сестричку.
- А я … Я – братика, - перебивала старшенька. – Як виросте, від розбишак нас захищатиме.
Щебетали отак біля матері як пташенята і обережненько горнулись до її живота, неначе й справді хотіли приголубити майбутнього братика. А Тетяну тим часом не покидали сумні роздуми. « І чому це воно так виходить? – запитувала вона сама себе. – Ніби ж усі народжуються однаковими , а доля у кожного… Невже й справді вона від бога? Так хочеться бачити своїх діток щасливими, та хто зна, якою буде їхня планида.» А за столом, коли вже налягали на юшку, Тетяна взяла меншеньку собі на руки і, здивовано всміхаючись, запитала:- Ну, а потім, розказуйте, що ж воно потім було?
- А таки було! Я набрала у полив’яну миску молока…
- І Лисогорчику! Якби ви, ма, тільки бачили! Доки денце не вилизав, аж ніжками тупотів.
- Тепер, як ви на роботі чи ще десь , будемо Лисочку самі доїти.
Нарешті настало справжнє літо. Від соковитих трав молока у Лисочки прибавлялось, а Лисогорчик помітно додавав у вазі. Діти залюбки водили телятко на випас на різнобарвні лугові килими побіля річки. Доки Лисогорчик щипав траву чи дрімав на сонечку, дівчатка тягали попід бережком тканку – якась не якась рибина та й попадалась. А часом бувало ще й рака витягнуть. Отоді вже радощів – на цілий берег. Під вечір засмаглі, втомлені, але щасливі, вони повертались додому. Поспішали приготувати яку не яку вечерю і зустріти неньку.
Так було до середини червня. Саме на трійцю випали рясні дощі, прогуркотіли дзвінкі громовиці. І відразу за ними запанувала справжня спека. В таку пору роботи у селян, як кажуть, по самісіньку зав’язку. Про свята чи вихідні нічого й думати. Тільки спека і робота. Робота і спека.
І ось, однієї такої напруженої неділі селом розлетілась страшна звістка. Відтоді слово війна, яке раніш вимовлялось притишеними голосами, лунало в жалібному голосінні жінок, в переляканому плачу дітей, у нервовому перегукуванні чоловіків. За кілька днів по тому їхнього тата теж викликали до сільради. Звідти він повернувся мовчазний і засмучений, без звичної під чорними вусами посмішки .Спочатку показав дружині якогось папірця і, похнюпивши голову, взявся лаштувати зірвану вихором покрівлю.
Усю ніч в хаті блимав каганець. Іван ремонтував зимове взуття і вперто мовчав. А Тетяна, зібравши в сидір найнеобхідніші в дорозі речі, як неприкаяна сновигала з кутка в куток і тихо плакала. Тільки передсвітом батько розбудив дівчаток і, ховаючи в лагідній посмішці сльозу, пригорнув їх до грудей. Поцілував обох у маківки і – до Тетяни:
- І його… Його теж бережи! Щоб рід Земельних, наш хліборобський рід продовжив.
З дому вийшов на світанні. Ні разу не озирнувся. Відтоді вони з Тетяною не бачились.
А війна палахкотіла вже від моря і до моря, грізною хвилею котилась по рідних землях і невблаганно наближалась до їхнього села. Вдень і вночі нагадувала вона про себе як не диким ревінням хрестокрилих літаків, то глухим гуркотом гармат десь під Бобринцем чи Кіровоградом. А ще – невтішним плачем над першими в селі похоронками.
Останніми днями по хисткому містку через Інгул на схід потягнулися нестрункі гурти червоноармійців. Часом їх змінювали натовпи переляканих біженців, отари овець, стада корів, супроводжувані вкрай виснаженими погоничами. Тетяна, сподіваючись зустріти серед відступаючих і свого Івана, іноді годинами вистоювала біля того місточка. Та видно не судилось. Повертаючись додому, молила бога уберегти чоловіка від смерті.
І от настав день, коли, ніби по чиїйсь команді, все водночас стихло. Того ранку навіть півні не співали. Навіть худоба не ревіла. Односільчани ж з острахом подивлялись на спорожнілий місток і прислухались до напруженої, тривожної тиші. А по обіді в село довгим чадним змієм вповзла колона фашистських вантажівок і мотоциклів. Частина з них зупинилась прямо на вигоні. Інша – оточила сільраду. Решта попрямувала до школи. І вже за годину-другу пузатий Юхим, якого зайди встигли призначити головою сільської управи, почав розводити фашистську нечисть по дворах на постій.


Добавить комментарий
Ваше имя:
Введите код:
Комментарий:

А сынов все несут...А ти думай... думай...А вже котра осінь
Афганская аллеяАфганский вальсАллея света
БальзамБежит рекаБелая сирень
Без названияБеззаперечна істинаБілі тумани
Білий танецьБуянБуян
Было счастьеБыть может, не желтые листьяЧаклунка
Час каміння збиратиЧас проб'єЧервоні сльози
Четверта заметільЧетвертая метельЧетвертая метель
Чи то доля?..Чи залишимось кріпаками?..Чорна помста
Чорні тюльпаниЧорний снігЧто рассказать тебе, родимый?..
Цикламенні доліЦінуймо вчасноЦветы и звёзды
Цвіт калиниДарунок від БогаДе моя родина?
Девочка, девушка, женщинаДіти наші, дітиДжерело кохання
До тебеДомашние музеиДорога до раю
ДругуДума про КобзаряДва крила душі моєї
Є, що тілом...ЭхоЕще одно слово
Есть только жизньФотографияФрески пам’яті
Гірка спадщинаГитара и яГлаза
Глазами простого украинцаГоды, годыГорицвет
Хіба я винен?..Химеры счастьяХобі
Хто кого врятував...Хто кого врятував...Хвилини мовчання
И только ночьюІду до ТарасаІстина
Из неизведанного мираЖеланиеЖелания
Життя втомилоЖорстоке милосердяК юбилею
Кажется, вчераКак будто-бы вчераКак солнце
КайфКазка про Добре Серце, Мудру Голову та ЯзикКазка про Добро і Зло
Казка про ДолюКазка про ДолюКазка про Душу і Тіло
Казка про Душу і ТілоКазка про Гріхи і ПрощенняКазка про Життя або Полюби Смерть свою
Казка про любов і ненавистьКазка про молодість і старістьКазка про Память та Безпамятство
Казка про Правду-Справедливість та КривдуКазка про РічкуКазка про річку
Казка про Розум, Пам’ять та Безпам’ятствоКазка про ЩастяКазка про Сонце, Землю та Місяць
Казка про Сонце, Землю та МісяцьКазка про совістьКінь і свиня (байка)
Коли прийде мій часКоли прийде остання митьКолись...
КолокольчикКури не винніКузьмине болото
Кузнецовський вальсКвіти посаджуКвіти запізнілі
Ласкаво запрошуємоЛебеді біліЛебідь, Рак і Щука (байка)
ЛекарстваЛинуть хмариЛисочка
Літа моїЛысочка (из книги "Преданные")Любимой
ЛюблюЛюдці і горобціМелодия одиночества(Из книги "Преданные")
Мелодия одиночества(Из книги "Преданные")Мелодія самотностіМене не в силі полюбити ти
Мені однаковоМертві бджолиМи для жінок... або гірка істина
Ми скоро підемоМіжсезонняМісто над стиром
Мне бы спеть о судьбеМоє полеМожет из сказки
МолитваМостыМой стих
Моїй земній зоріМужчины не плачутНа дереві, на дубочку
На побачення (Оповідання)На руинахНа свидание (из книги "Преданные")
На вечном постуНачало началНад обрієм
Над самотнім кленомНароде мійНас так мало осталось
Настане часНавчітьНе бойтесь, вас не потревожу
Не бросайте на ветер словаНе хлібом єдинимНе люблю
Не оставляй меня!Не пнусь ни в корифеї, ніНе про себе тільки
Не распрощатьсяНе сбывшееся завещаниеНе учите нас жить
Не забули б...Не забывайте!Негрибные дожди
НеизбывностьНелиньНемеркнущие звезды
Неньчин рушникНеньчина пісняНепрохана - некликана...
Неужели так мало осталосьНевідомістьНічна пригода
НікаНика из книги "Преданные"Ніка (Оповідання-реквієм)
Низький уклінО, человечки!..О, камни!..
О спорт, ти -- світ!Ода чаюОдній земній зорі
ОксанаОсь і друге крило...Осеніє
Отак живуОтцвела сиреньОй, не вмирай, клене
Ой, не втихає...ПамятьПамяті Євгена Журавського
Памяти сина ІгоряПерезарядивПетро - Голуб
Підкови щастяПісня про ДніпроПісня про Кривий Ріг
Піймати карасяПламя и пепелПлетью по сердцу
По ком это колокол?..По воле совестиПобачення з поліссям
ПочудилосьПодамся в артистиПодих незримої тіні
Подорож у життяПокаяниеПоліська легенда
ПолісяночкаПонад стиромПора, пора
ПорозумілисьПоследний подарокПосох
ПоспішаймоПостріли в себеПостріли в себе
Повідай, сину...ПраведникамПравнучці Олі на перші роковини
Превыше клятвыПро розумПроснись!
Прости за всёПростити не зможеРано списывать
Роки молодіРоман без продолженияРоса и солнце
Розумні дітиСе ля віСемейные альбомы
Серце матеріЩастяСхилилися верби
Сирота-тополяСкит и храмСлед
СловаСмутокСніг
Снова падают пистьяСобратьям по перуСолодкі сльози
СонСпадщинаСповідь
Стежка до серцяСударка и женаСвіте мій
Світе мій яснийСвята земляСын
Такая зимаТам брат брату не мститТатьянам
Тэдиум витэТеньТи – одна
Тисячоліття третьогоТолько бы вместеТретий тост
Троянда і шипшинаТроянди для ДіаниУ широкім полі
Уходит в прошлое войнаУкраїнці мої, українціУкраїнське село
Усім усіхВальс юностиВчора було літечко
Вечная юностьВелкам, о Евро!Вельможе
ВетерВетеранамВезе ж людям!
ВідпочиньВіє вітер в поліВийди, доню, у зоряну ніч
Вже котрий рік?..Владыки вечностиВогонь вогнем...
Восьмидесятые ХХ-го столетьяВот почему вздыхали горыВремена года
Все чаще слезыВсе попередуВсе простят
Высшая наградаЯ до вас повернусьЯ жить устал...
Я посилаю тобіЯ уйдуЯкось рано-раненько
За роки довгого життяЗа себяЗагадковий феномен
Загнанной лошадьюЗагублена красаЗакон для всіх
Законний господар або ж Ну й нахаба!ЗавистьЗайва краплина
Зеркало душиЗіркиЗнал я женщин
Золота рибкаЗоря моя вже впалаЗупиниться серце
Вы творческий человек?
У Вас есть собственные стихи или проза?
Вы имеете отношение к нашему городу - Кривому Рогу?
Мы будем рады абсолютно бесплатно опубликовать Ваше творчество в текущем разделе.
Для этого нужно просто написать нам.