Кривой Рог > Писатели и поэты > Грес Анатолий Петрович > Казка про любов і ненависть | Писатели и поэты Кривого Рога - 1775.dp.ua
Замість передмови

Життя по суті своїй не що інше, як безперервні та безконечні боротьба і протистояння правди та кривди, гріхів та прощення, любові та ненависті, добра та зла.



Над безкраїм бурхливим морем нависала височенна кам’яна скеля. Там, на самісінькій її вершині, стояла небаченої вроди жінка. Вона напружено вдивлялась у хвилі, які з гуркотом розбивались об гранітну скелю, і важко зітхала. Чарівна зовнішність жінки ніколи не змінювалась: роками, тисячоліттями вона лишалась запаморочливо-привабливою і неповторною. А от її вік, навпаки, змінювався щомиті, немов у живому калейдоскопі. То вона виглядала малим дитям. То враз ставала схожою на прекрасну юнку, потім – на щасливу молоду матір. А за якусь долю секунди робилась схожою на похилу, немічну бабусю. Наступної миті все починалось спочатку, так що уявити собі, якою ж вона є насправді, було надто важко. Єдине, по чому її впізнавали люди і що залишалось незмінним у всі часи, у будь-якому куточку світу, то це – її ім’я. Жінку називали співучим, дзвінким і величним словом – Любов. Зазвичай вона мешкала поміж живих створінь. А люди, від дитини до стареньких, могли, при бажанні побачити її такою, якою кожен собі уявляв і яким був сам. Тоді для бажаючого калейдоскоп віку зупинявся, і Любов для людини з’являлась вже не в образі жінки, а невидимим, проте глибоким почуттям, шаленою пристрастю, такою ж життєвою потребою як хліб та вода. Отак і минали віки й тисячоліття. Але ні люди її, ні Любов людей ніколи не зраджували і цінували одне одного більше життя. До того часу, поки...
Того разу, не зважаючи на ураганний вітер, Любов продовжувала стояти над урвищем і до сліз вдивлялась у безкрає розбурхане море. Десь там, внизу, поміж височенних водяних валунів, мелькала, то виринаючи, то потопаючи, друга жінка – стара, як світ, жорстока, як дикий звір, підступна та гірка немов полин. То була найближча подруга і водночас – найлютіший ворог Любові – Ненависть. Могутні хвилі накривали потерпілу з головою, надовго ховали під холодною водою, неначе намагались остаточно і назавжди втопити її у цій морській безодні. Але потім, ніби передумавши, здіймали змучене тіло на своїх гребенях і, всупереч таємним намірам, несли все ближче та й ближче до берега. Коли ж, нарешті, знесилена і нерухома Ненависть опинилась на кам’янистому узбережжі, Любов не втрималась і поспішила до постраждалої на допомогу. Вона завжди і всюди кидалась на допомогу людям, тож не дивно, що й цього разу не вагалась і не зупинилась, бо, мабуть, сном-духом не відала, з ким зведе її доля. Перечіпаючись, до крові збиваючи об гостре каміння ноги, Любов нарешті дісталась до потерпілої і простягла їй свою ніжну руку. І та відразу ж, неначе від цілющих ліків, оклигала, підвелась на ноги, але якось зловтішно розсміялась, а її і до того непривабливе обличчя спотворила огидна гримаса гніву.
- Хто ти, жінко? Чому гніваєшся? – несміливо запитала Любов. А у відповідь замість подяки почула:
- А-а-а, це ти, Любове?! Знаю – ти! Тільки ти готова на самопожертву. Тільки ти готова завжди допомагати. Навіть ... своєму ворогу. А я? Що, я ? – наче запитуючи саму себе, продовжувала врятована. – Я завжди була і, сподіваюсь, буду невід’ємною часткою людського характеру, вражаючим почуттям. А з тієї миті, як ти оце подала мені руку... Відтепер я стала твоєю найближчою подругою, можна навіть сказати – посестрою. І, як не дивно, якщо говорити правду, то і твоїм лютим ворогом. Найстрашнішим ворогом. Ха-ха-ха-а!! Та про це – там... потім... Тепер негайно веди мене до людей. Бо загину отут разом з тобою. Загину...
А Любов, підтримуючи попід руки цю дивну кволу жінку, подумки розмірковувала: « Та хто ж вона насправді? І чи можливе таке взагалі: тут тобі – подруга, навіть посестра, і водночас – ворог. Ні, хвалити Бога, ворогів у мене до цього часу не було. Чому ж ця - сама у вороги набивається ?»
- І все-таки, що ж з тобою, «посестро», сталось? Як в таку негоду у розбурханому морі опинилась і ледь не загинула?
- Чому сталось? - неохоче перепитала Ненависть. Її обличчя аж почорніло від гніву і вся вона тремтіла чи то від холоду, чи від люті. – Люди!.. Розумієш, люди! Уся справа в них. Одні не можуть без мене й дня проіснувати. А інші, бач... Задумали мене позбутись. Та ще й як?!! Підманили, кляті, взяли з собою на корабель, і – в море. Дочекались буревію-шторму, та й – у воду. Думали, там мені й кінець. І жити без мене впродовж тисячоліть збирались. А воно – ні! Помітила ото тебе на березі і неначе хтось невидимий додав мені сили. Почала борсатись, навіть з хвилями боротись. Ні, ти таки допомогла мені вибратись з того пекла. Але без людей я не можу. Без них я – ніщо. Зустрітися б скоріш бодай з однією людиною.
- А чому це ми... посестри? І звідки ти взяла, що…
- Чому, чому ! Засмикала вже мене своїми «чому»!—аж підскочила роздратована Ненависть, а помовчавши, додала: - Та тому, що маємо спільних батьків. Я ж кажу – люди! Без них ні тобі, ні мені не жити. До речі, як і їм – без нас. А ще, проклятущі, втопити намагались. Краще б вже вони тебе втопили. Та не в морі-океані, а у своїх рясних сльозах, у своєму безкінечному горі.
« Ото подруга! Посестра названа!» – з сумом подумала Любов, вдавши, що ніби й не почула отих жахливих побажань. Натомість, примирливо запитала:
- А чому, як ти кажеш, - мій смертельний ворог? Настільки пам’ятаю, ворогів у мене зроду...
- Довго пояснювати, - перебила її Ненависть, - та й не вмію я розтлумачувати та доводити. Це - справа розумних людей. А ти, якщо вже наполовину мене врятувала, то скоріше веди до них. Бо без людей я й справді загину. Обидві – загинемо. Їм і будеш ставити свої безглузді запитання. У-у-у! Як я тебе ненавиджу!..
Не встигла Любов у відповідь і слова мовити, як їхню увагу привернула незвична картина. На березі, на тій самій скелі, звідки Любов спостерігала за штормом, зібрався величезний натовп. Були там і старе, й мале, були дужі й каліки, були щасливі і знедолені, багаті й бідні, вільні і раби, розумні й не дуже... Кого тут тільки не було! І всі про щось сперечались, домовлялись, лаялись. На узбережжі від того стояв страшенний гамір. А Любов та Ненависть, що досі тримались попід руки, як тільки помітили натовп, відразу ж втратили свою людську подобу і, перетворившись у найдревніші почуття, стали зовсім непомітними. І в ту ж мить ці протилежні почуття вселились у грішні душі смертних. Люди ж нічого цього не помітили і продовжували свою непросту розмову. Палка суперечка швидко переросла у відкрите протистояння: ось-ось тут мала спалахнути бійка, бо кожен, від старого до малого, намагався знайти у цьому спорі істину. І, як йому тоді здавалось, тільки він нею і володів, а тому ладен був відстоювати своє будь-що, навіть забороненими прийомами. Згодом увесь натовп розділився на три неоднакові частини. Прихильники найбільшої з «власників Істини» груп до хрипоти доводили, що головним, навіть життєдайним людським почуттям треба визнати Любов. Все інше, мовляв, у порівнянні з нею – ніщо. Інші – розмахували руками і доводили, що Любов без Ненависті взагалі не може існувати. Треті – з кулаками та піною на губах ладні були побити і перших, і других. Вони заперечували існування як справжньої Любові, так і Ненависті. Усе те, твердили вони, уява і вигадка божевільних.
- Оце вже цікаво! Чи не так? – прислухавшись до суперечки, пожвавішала Ненависть. – Вперше бачу, щоб нас не тільки не визнавали, а навіть і не помічали. Отакі вони – люди!..
- Саме так, «подруго», саме так, - іронічно посміхнувшись, погодилась Любов. – Якось дивно і... прикро: ми, що зараз насправді існуємо в їхніх душах... ніби ніколи й не існували. Що ж, нехай так. Зате отримали чудову нагоду подивитися на себе зі сторони, з іншого, так би мовити, людського боку. Тож не будемо їх ані турбувати собою – палкою і ніжною Любов’ю та жалюгідною і огидною Ненавистю, - ані заважати дійти справжньої Великої Істини. Подивімось! Прислухаймося! Запам’ятаймо!
Тим часом люди, що втомились сперечатись, врешті решт зрозуміли: кулаками та образами істини не відшукати. А тому, порадившись, вирішили надати слово наймудрішому з присутніх – Великому мислителю, збирачеві і тлумачу народної мудрості.
- Кожен з присутніх, - погодився він і підняв руку, - при бажанні матиме право і можливість висловити з цього приводу власну думку. Але, прошу вас, спочатку спокійно та уважно вислухати мене.
Після цих слів натовп заспокоївся і було чути, як далеко внизу накочуються на пустельне узбережжя морські хвилі.


Добавить комментарий
Ваше имя:
Введите код:
Комментарий:

А сынов все несут...А ти думай... думай...А вже котра осінь
Афганская аллеяАфганский вальсАллея света
БальзамБежит рекаБелая сирень
Без названияБеззаперечна істинаБілі тумани
Білий танецьБуянБуян
Было счастьеБыть может, не желтые листьяЧаклунка
Час каміння збиратиЧас проб'єЧервоні сльози
Четверта заметільЧетвертая метельЧетвертая метель
Чи то доля?..Чи залишимось кріпаками?..Чорна помста
Чорні тюльпаниЧорний снігЧто рассказать тебе, родимый?..
Цикламенні доліЦінуймо вчасноЦветы и звёзды
Цвіт калиниДарунок від БогаДе моя родина?
Девочка, девушка, женщинаДіти наші, дітиДжерело кохання
До тебеДомашние музеиДорога до раю
ДругуДума про КобзаряДва крила душі моєї
Є, що тілом...ЭхоЕще одно слово
Есть только жизньФотографияФрески пам’яті
Гірка спадщинаГитара и яГлаза
Глазами простого украинцаГоды, годыГорицвет
Хіба я винен?..Химеры счастьяХобі
Хто кого врятував...Хто кого врятував...Хвилини мовчання
И только ночьюІду до ТарасаІстина
Из неизведанного мираЖеланиеЖелания
Життя втомилоЖорстоке милосердяК юбилею
Кажется, вчераКак будто-бы вчераКак солнце
КайфКазка про Добре Серце, Мудру Голову та ЯзикКазка про Добро і Зло
Казка про ДолюКазка про ДолюКазка про Душу і Тіло
Казка про Душу і ТілоКазка про Гріхи і ПрощенняКазка про Життя або Полюби Смерть свою
Казка про любов і ненавистьКазка про молодість і старістьКазка про Память та Безпамятство
Казка про Правду-Справедливість та КривдуКазка про РічкуКазка про річку
Казка про Розум, Пам’ять та Безпам’ятствоКазка про ЩастяКазка про Сонце, Землю та Місяць
Казка про Сонце, Землю та МісяцьКазка про совістьКінь і свиня (байка)
Коли прийде мій часКоли прийде остання митьКолись...
КолокольчикКури не винніКузьмине болото
Кузнецовський вальсКвіти посаджуКвіти запізнілі
Ласкаво запрошуємоЛебеді біліЛебідь, Рак і Щука (байка)
ЛекарстваЛинуть хмариЛисочка
Літа моїЛысочка (из книги "Преданные")Любимой
ЛюблюЛюдці і горобціМелодия одиночества(Из книги "Преданные")
Мелодия одиночества(Из книги "Преданные")Мелодія самотностіМене не в силі полюбити ти
Мені однаковоМертві бджолиМи для жінок... або гірка істина
Ми скоро підемоМіжсезонняМісто над стиром
Мне бы спеть о судьбеМоє полеМожет из сказки
МолитваМостыМой стих
Моїй земній зоріМужчины не плачутНа дереві, на дубочку
На побачення (Оповідання)На руинахНа свидание (из книги "Преданные")
На вечном постуНачало началНад обрієм
Над самотнім кленомНароде мійНас так мало осталось
Настане часНавчітьНе бойтесь, вас не потревожу
Не бросайте на ветер словаНе хлібом єдинимНе люблю
Не оставляй меня!Не пнусь ни в корифеї, ніНе про себе тільки
Не распрощатьсяНе сбывшееся завещаниеНе учите нас жить
Не забули б...Не забывайте!Негрибные дожди
НеизбывностьНелиньНемеркнущие звезды
Неньчин рушникНеньчина пісняНепрохана - некликана...
Неужели так мало осталосьНевідомістьНічна пригода
НікаНика из книги "Преданные"Ніка (Оповідання-реквієм)
Низький уклінО, человечки!..О, камни!..
О спорт, ти -- світ!Ода чаюОдній земній зорі
ОксанаОсь і друге крило...Осеніє
Отак живуОтцвела сиреньОй, не вмирай, клене
Ой, не втихає...ПамятьПамяті Євгена Журавського
Памяти сина ІгоряПерезарядивПетро - Голуб
Підкови щастяПісня про ДніпроПісня про Кривий Ріг
Піймати карасяПламя и пепелПлетью по сердцу
По ком это колокол?..По воле совестиПобачення з поліссям
ПочудилосьПодамся в артистиПодих незримої тіні
Подорож у життяПокаяниеПоліська легенда
ПолісяночкаПонад стиромПора, пора
ПорозумілисьПоследний подарокПосох
ПоспішаймоПостріли в себеПостріли в себе
Повідай, сину...ПраведникамПравнучці Олі на перші роковини
Превыше клятвыПро розумПроснись!
Прости за всёПростити не зможеРано списывать
Роки молодіРоман без продолженияРоса и солнце
Розумні дітиСе ля віСемейные альбомы
Серце матеріЩастяСхилилися верби
Сирота-тополяСкит и храмСлед
СловаСмутокСніг
Снова падают пистьяСобратьям по перуСолодкі сльози
СонСпадщинаСповідь
Стежка до серцяСударка и женаСвіте мій
Світе мій яснийСвята земляСын
Такая зимаТам брат брату не мститТатьянам
Тэдиум витэТеньТи – одна
Тисячоліття третьогоТолько бы вместеТретий тост
Троянда і шипшинаТроянди для ДіаниУ широкім полі
Уходит в прошлое войнаУкраїнці мої, українціУкраїнське село
Усім усіхВальс юностиВчора було літечко
Вечная юностьВелкам, о Евро!Вельможе
ВетерВетеранамВезе ж людям!
ВідпочиньВіє вітер в поліВийди, доню, у зоряну ніч
Вже котрий рік?..Владыки вечностиВогонь вогнем...
Восьмидесятые ХХ-го столетьяВот почему вздыхали горыВремена года
Все чаще слезыВсе попередуВсе простят
Высшая наградаЯ до вас повернусьЯ жить устал...
Я посилаю тобіЯ уйдуЯкось рано-раненько
За роки довгого життяЗа себяЗагадковий феномен
Загнанной лошадьюЗагублена красаЗакон для всіх
Законний господар або ж Ну й нахаба!ЗавистьЗайва краплина
Зеркало душиЗіркиЗнал я женщин
Золота рибкаЗоря моя вже впалаЗупиниться серце
Вы творческий человек?
У Вас есть собственные стихи или проза?
Вы имеете отношение к нашему городу - Кривому Рогу?
Мы будем рады абсолютно бесплатно опубликовать Ваше творчество в текущем разделе.
Для этого нужно просто написать нам.