Кривой Рог > Писатели и поэты > Грес Анатолий Петрович > Казка про Життя або Полюби Смерть свою | Писатели и поэты Кривого Рога - 1775.dp.ua
Ніхто не жив. Нічого не було. Навіть – у казці. Ніякої матерії, ніякої навіть енергії. Жодного їх атома чи променя. Усюди, куди тільки могла сягнути думка – безпросвітна темрява і холодна порожнеча; одне слово – єдиний, з часом і разом з тим – без часу, з простором і водночас – без нього, без початку і кінця Всесвіт.
А що ж було? А була надприродна, наділена вищим розумом і абсолютною досконалістю Сутність. І було їй ім’я – Бог. Він, будучи всемогутнім володарем Простору і Часу, на те і був Творцем, щоб проявляти у Всесвіті свої небачені здібності та бажання постійно щось створювати. І вирішив для початку створити матерію. Саме вона, на думку Творця, могла б згодом заповнити бодай частку неуявної порожнечі Всесвіту. Адже її можна було не лише відчувати, вимірювати, бачити, а головне - без кінця і краю перетворювати. Не встиг Творець як слід про це подумати, а в Космосі вже народилась перша крихітка матерії – атом. Тільки потім, набагато пізніше, від його невпинного поділу з’явився космічний пил. А через мільярди мільярдів років зазорівся Молочний шлях, закружляла навколо своїх сонць незчисленна кількість планет. Та для Простору то була краплина в морі, тому Творець і далі продовжував розсипати у Просторі нові та й нові світи.
Але вже тоді до одних світил приходило їхнє бурхливе життя, до інших – повільна і невідворотна загибель. Світила холонули, згасали і врешті решт вмирали. А згодом саме з їхнього праху утворювались нові планети. У Всесвіт поверталось нове буття. І так – без кінця і краю.
З того все й почалося. Колись порожній, холодний, мертвий Всесвіт перетворився у Час буття та загибелі зірок, світил-сонць і планет, у місце Виникнення та Зникнення. Вражало одне: всі світи, від неймовірно старезних, синьо-холодних і темних, до щойно народжених, яскравих, сліпучо-розжарених, - усі без винятку залишались пустинними і мертвими. Творець, як ніхто, терплячий, але спостерігати таку одноманітну і невтішну картину надокучило і йому. Тому й вирішив дати Всесвітові щось неповторне і незвичайне. Вірніше – надзвичайне. « Нехай це буде ... життя, - сказав якось собі, будучи в чудовому настрої, - але не просто буття, а справжнє і вічне, дивне та загадкове, солодке і гірке, різне-різне Життя.» Вирішити то вирішив, але дві надокучливі думки постійно не давали йому: яким воно, те Життя, має бути насправді і ... де його у безмежному Всесвіті посіяти? Довго і прискіпливо придивлявся Творець до багатьох створених ним планет і нарешті сказав собі: « Ось цій, не такій вже й великій, але, безперечно, одній з найкрасивіших, по імені Земля, я й подарую Життя. Спочатку нехай це будуть різні там водорості, гриби, рослини, дерева. Потім я населю її живими істотами – від найпростіших вірусів до мавп. А завершу свою нелегку справу – людиною. І бути їй - за образом і подобою моєю.» І сталось диво: як тільки Творець нагородив Землю першим живим створінням, Час і Простір набули своїх головних, до того не існуючих ознак. Тисячоліття на Землі минали неначе миті, а Творець своєю щедрою рукою посилав їй усе нових та нових створінь. І всякої тварі – по парі, по парі.
Прийшла нарешті черга і до людини. Всевишній, як і обіцяв, створив її за своєю подобою, зліпив з червоної глини і, вдихнувши в неї душу, оживив та й пустив на Землю. І ось вже блукає пекельними пустелями, продирається крізь непролазні лісові хащі, крізь темні нетрі чоловік по імені Адам. Борсається у цьому непривітному світі і чи не щодня дорікає Всевишньому: « Бач, як тварюк, то пустив по парі. А мене, людину, за що одинокістю караєш?!» Здіймає Адам до неба руки і молить, благає Бога послати і йому пару і обіцяє ділити з нею всі радощі, всі лиха та душевні негоди. Так палко і слізно, так наполегливо благав, що Творець почув-таки його молитви, але замість подруги дав Адамові добру пораду: « Не пошкодуй, чоловіче, ребра свого. Вийми його з тіла, і буде тобі дружина. Не дарована мною чужа істота, а частка тебе самого, усюди суща і вірна твоя половина. Житимете на Землі по моїй волі довго і щасливо, якщо... Якщо втримаєтесь від гріховної спокуси. А ні, то запам’ятай: гнів мій - незміримий, кара – страшна й невідворотна. Завжди і всюди це пам’ятай!»
Не пошкодував Адам ребра, дружину свою Євою, що означає «життя», назвав. І жили вони, залишаючись молодими і красивими, не одне століття. Перша людська пара була безмежно щасливою, бо ніхто з них не страждав ні від хвороб та старості, ні від самотності.
І все б нічого, та куди не подадуться, - навіть в пекельну пустелю, - перед очима всюди – розлоге зелене дерево. А плодів на ньому - аж гілля гнуться, і всі яскраві, як сонця горять, всі духмяні та красиві, що і в казці не описати. Не дослухались люди Божої поради, знехтували його пересторогою. Не втримались Адам з Євою від спокуси та й скуштували заборонених плодів. І тим посягнули на Боже – дарувати Землі нові життя. Гніву Творця й справді не було меж. Отой гнів підказав і покарання : « Усьому сущому на Землі, усьому живому і неживому у Всесвіті окрім Життя пошлю ще й ... Смерть. Більшого страху, аніж перед нею, знати ніхто не буде...» Та так і вчинив. Відтоді усе, що народжувалось, обов’язково вмирало. Усе, що з’являлось, з часом обов’язково зникало. До усього неживого приходили поява і загибель, до усього живого – його народження і смерть. А Всесвіт став не чим іншим, як місцем взаємного існування двох явищ – Виникнення і Зникнення, місцем співіснування Життя і Смерті. І хоч Життя завжди було першим, навіть найрозумніша на Землі істота, - людина, - тисячоліттями намагається сягнути його таїни, його незбагненої суті. І , як і обіцяв розгніваний Творець, тремтить тепер за ним усе живе на Землі. Від народження тремтить і до смерті.
З того часу між Життям і Смертю спочатку виникла звичайнісінька неприязнь, але потім вона переросла у непримиренну ворожнечу. Якщо Життя трепетало від страху за своє існування, то Смерть, не приховуючи задоволення, потирала від радості руки. Адже між ними тремтіло все живе, і в першу чергу – людина.
Довгий час Творець лише спостерігав за боротьбою Життя зі Смертю, та нарешті, перш ніж щось у світі змінювати, вирішив послухати, а що, власне, Життя і Смерть думають самі про себе. І що, зрештою, думає про них людина.
Одного світлого дня покликав Всевишній їх усіх до себе. З правого боку на рожевій пухкій хмарі посадив Життя, з лівого, на важкій і темній – Смерть. А біля свого підніжжя, десь далеко-далеко внизу на землі, поставив на коліна одного з Адамових нащадків – людину. Сам залишився поміж ними подобою людини, але - безтілесної, зітканої з прозорого, яскраво-сліпучого світла. Якийсь час Всевишній уважно розглядав творіння своїх рук і розуму. А потім громовим голосом звернувся до людини:
- Ось ти , дивне створіння, по моїй волі тисячі років мешкаєш на Землі. І увесь час за своє життя як осиковий лист на вітрі тремтиш. А чи ж відаєш, грішнику, що то є - Життя насправді? Відповідай, людино! Нехай окрім мене почують це і вони, - і кивнув головою по сторонах.
Тримати відповідь перед самим Всевишнім довелось вперше, а тому людина тільки перелякано блимала очима і розгублено мовчала. Та незабаром отямилась і зрозуміла: перед Життям – ще сяк-так, а от перед Творцем та перед Смертю не злукавиш. Аби не розгнівити Творця, треба негайно відповідати. І відповідь має бути не легковажною чи лукавою, до якої так звикли люди, а правдивою, грунтовною і зрозумілою.


Добавить комментарий
Ваше имя:
Введите код:
Комментарий:

А сынов все несут...А ти думай... думай...А вже котра осінь
Афганская аллеяАфганский вальсАллея света
БальзамБежит рекаБелая сирень
Без названияБеззаперечна істинаБілі тумани
Білий танецьБуянБуян
Было счастьеБыть может, не желтые листьяЧаклунка
Час каміння збиратиЧас проб'єЧервоні сльози
Четверта заметільЧетвертая метельЧетвертая метель
Чи то доля?..Чи залишимось кріпаками?..Чорна помста
Чорні тюльпаниЧорний снігЧто рассказать тебе, родимый?..
Цикламенні доліЦінуймо вчасноЦветы и звёзды
Цвіт калиниДарунок від БогаДе моя родина?
Девочка, девушка, женщинаДіти наші, дітиДжерело кохання
До тебеДомашние музеиДорога до раю
ДругуДума про КобзаряДва крила душі моєї
Є, що тілом...ЭхоЕще одно слово
Есть только жизньФотографияФрески пам’яті
Гірка спадщинаГитара и яГлаза
Глазами простого украинцаГоды, годыГорицвет
Хіба я винен?..Химеры счастьяХобі
Хто кого врятував...Хто кого врятував...Хвилини мовчання
И только ночьюІду до ТарасаІстина
Из неизведанного мираЖеланиеЖелания
Життя втомилоЖорстоке милосердяК юбилею
Кажется, вчераКак будто-бы вчераКак солнце
КайфКазка про Добре Серце, Мудру Голову та ЯзикКазка про Добро і Зло
Казка про ДолюКазка про ДолюКазка про Душу і Тіло
Казка про Душу і ТілоКазка про Гріхи і ПрощенняКазка про Життя або Полюби Смерть свою
Казка про любов і ненавистьКазка про молодість і старістьКазка про Память та Безпамятство
Казка про Правду-Справедливість та КривдуКазка про РічкуКазка про річку
Казка про Розум, Пам’ять та Безпам’ятствоКазка про ЩастяКазка про Сонце, Землю та Місяць
Казка про Сонце, Землю та МісяцьКазка про совістьКінь і свиня (байка)
Коли прийде мій часКоли прийде остання митьКолись...
КолокольчикКури не винніКузьмине болото
Кузнецовський вальсКвіти посаджуКвіти запізнілі
Ласкаво запрошуємоЛебеді біліЛебідь, Рак і Щука (байка)
ЛекарстваЛинуть хмариЛисочка
Літа моїЛысочка (из книги "Преданные")Любимой
ЛюблюЛюдці і горобціМелодия одиночества(Из книги "Преданные")
Мелодия одиночества(Из книги "Преданные")Мелодія самотностіМене не в силі полюбити ти
Мені однаковоМертві бджолиМи для жінок... або гірка істина
Ми скоро підемоМіжсезонняМісто над стиром
Мне бы спеть о судьбеМоє полеМожет из сказки
МолитваМостыМой стих
Моїй земній зоріМужчины не плачутНа дереві, на дубочку
На побачення (Оповідання)На руинахНа свидание (из книги "Преданные")
На вечном постуНачало началНад обрієм
Над самотнім кленомНароде мійНас так мало осталось
Настане часНавчітьНе бойтесь, вас не потревожу
Не бросайте на ветер словаНе хлібом єдинимНе люблю
Не оставляй меня!Не пнусь ни в корифеї, ніНе про себе тільки
Не распрощатьсяНе сбывшееся завещаниеНе учите нас жить
Не забули б...Не забывайте!Негрибные дожди
НеизбывностьНелиньНемеркнущие звезды
Неньчин рушникНеньчина пісняНепрохана - некликана...
Неужели так мало осталосьНевідомістьНічна пригода
НікаНика из книги "Преданные"Ніка (Оповідання-реквієм)
Низький уклінО, человечки!..О, камни!..
О спорт, ти -- світ!Ода чаюОдній земній зорі
ОксанаОсь і друге крило...Осеніє
Отак живуОтцвела сиреньОй, не вмирай, клене
Ой, не втихає...ПамятьПамяті Євгена Журавського
Памяти сина ІгоряПерезарядивПетро - Голуб
Підкови щастяПісня про ДніпроПісня про Кривий Ріг
Піймати карасяПламя и пепелПлетью по сердцу
По ком это колокол?..По воле совестиПобачення з поліссям
ПочудилосьПодамся в артистиПодих незримої тіні
Подорож у життяПокаяниеПоліська легенда
ПолісяночкаПонад стиромПора, пора
ПорозумілисьПоследний подарокПосох
ПоспішаймоПостріли в себеПостріли в себе
Повідай, сину...ПраведникамПравнучці Олі на перші роковини
Превыше клятвыПро розумПроснись!
Прости за всёПростити не зможеРано списывать
Роки молодіРоман без продолженияРоса и солнце
Розумні дітиСе ля віСемейные альбомы
Серце матеріЩастяСхилилися верби
Сирота-тополяСкит и храмСлед
СловаСмутокСніг
Снова падают пистьяСобратьям по перуСолодкі сльози
СонСпадщинаСповідь
Стежка до серцяСударка и женаСвіте мій
Світе мій яснийСвята земляСын
Такая зимаТам брат брату не мститТатьянам
Тэдиум витэТеньТи – одна
Тисячоліття третьогоТолько бы вместеТретий тост
Троянда і шипшинаТроянди для ДіаниУ широкім полі
Уходит в прошлое войнаУкраїнці мої, українціУкраїнське село
Усім усіхВальс юностиВчора було літечко
Вечная юностьВелкам, о Евро!Вельможе
ВетерВетеранамВезе ж людям!
ВідпочиньВіє вітер в поліВийди, доню, у зоряну ніч
Вже котрий рік?..Владыки вечностиВогонь вогнем...
Восьмидесятые ХХ-го столетьяВот почему вздыхали горыВремена года
Все чаще слезыВсе попередуВсе простят
Высшая наградаЯ до вас повернусьЯ жить устал...
Я посилаю тобіЯ уйдуЯкось рано-раненько
За роки довгого життяЗа себяЗагадковий феномен
Загнанной лошадьюЗагублена красаЗакон для всіх
Законний господар або ж Ну й нахаба!ЗавистьЗайва краплина
Зеркало душиЗіркиЗнал я женщин
Золота рибкаЗоря моя вже впалаЗупиниться серце
Вы творческий человек?
У Вас есть собственные стихи или проза?
Вы имеете отношение к нашему городу - Кривому Рогу?
Мы будем рады абсолютно бесплатно опубликовать Ваше творчество в текущем разделе.
Для этого нужно просто написать нам.