Кривой Рог > Писатели и поэты > Грес Анатолий Петрович > Казка про Гріхи і Прощення | Писатели и поэты Кривого Рога - 1775.dp.ua
« ... І прости нам гріхи наші,
як і ми прощаємо винуватцям нашим...»
З молитви.

Замість прологу

Скільки ж тих казок понаписувано! І про кого в них тільки не йдеться! Он, лісом, Червона Шапочка до бабусі в гості поспішає. А в небі синьому – Івасик-Телесик на гусячих крилах мандрує. А там, на болоті, Іван-царевич наречену свою шукає. Усього й не перелічити, і не пригадати. Тож не гріх, мабуть, було б і казку про Гріхи написати. А в ній – і за Прощення не забути. Тільки б не написати поганої про них казки. Бо то таки гріх, від якого може врятувати хіба що прощення читачів.

І був колись початок Світу. Вже тоді світило сонце і своїми променями зігрівало і свої, й чужі планети. Вже насолоджувались безтурботним солодким життям у раю Адам та Єва. Всесвіт тихо дякував Богові за його творіння. Один тільки Сатана, якого з’їдала заздрість до Всевишнього, не знаходив собі місця. Віками думав-гадав, що б його таке утнути, аби тільки розгнівити і принизити Творця. Нарешті – придумав. Ніби ненароком кинув у Едемський сад малесеньке зернятко. Таке мале, що й оком не помітити. І потрапило те зерня не в грунт, а у Євину душу та й проросло в ній невидимим і невідомим до того почуттям – спокусою. Ятрить вона жіночу душу, ні вдень, ні вночі спокою їй не дає. І все настирливіше манить Єву в сад Едемський. А там – яких тільки дерев немає! Та все частіше підходить первісна жінка до райської яблуні. А на ній плодів достиглих, рум’яних та духмяних, не злічити. З зеленого гілля голова змія-спокусника визирає. І почав він підмовляти жінку скуштувати забороненого плоду. Довго вмовляв, красиво і переконливо. І Єва простягла-таки руку до найбільшого яблука, та враз пригадала попередження Творця: «Не ваші ті плоди, люди! Не ваші! А займати не своє – гріх. Якщо хочете і далі в раю жити, то не грішіть.»
Довго вагалась Єва та переконувала себе то в одному, то зовсім у протилежному. «Там тих яблук на райському дереві, що зірок на небі. Зірву одненьке. Оте, найбільше. Зірву так вдало, що жоден ангел-охоронець не помітить. А перераховувати їх навряд чи кому спаде на думку. Тож про мій гріх ніхто й ніколи не дізнається. Та й Творець не збідніє… А раптом …Раптом, дізнається! Що тоді?! Ні! Боязко!..»
Але посіяна Сатаною спокуса зростала в Євиній душі щодня, щомиті і, нарешті, виявилась сильнішою від жіночої волі. Однієї темної-претемної ночі, коли у раю всі міцно спали, підкралась Єва до найбільшого яблука, зірвала його рукою, що тремтіла від страху, та й – швиденько до Адама, в ліжко. А ще коли поверталась сюди з яблуком, розмірковувала: « Одній мені цього яблука не з’їсти. Надто вже велике. Пригощу ним свого чоловіка. Проковтнемо цей гріх разом і сліду від нього не лишиться…». Розбуркала сонного Адама, та яблуко йому до вуст, яблуко! Той спочатку обурився: « Що ж це ти, любко моя, наробила?! То ж гріх – не своє брати! Та за таке!.. Чи набридло в раю жити?!». А Єва йому у самісіньке вухо: « А ти, голубчику, покуштуй! Отоді й дізнаєшся, що то є - справжній рай!». Та до чоловіка пригортається, та словами ласкавими обсипає, та тілом своїм ніжним зігріває. А спокуса з Євиних в Адамові вуста переливається, росте у ньому, як на дріжджах. І не втримався тоді Адам, скуштував-таки плоду забороненого. « А то таки … справжній рай!» – погодився він, дякуючи Єві за подаровану насолоду. Обнялись вони та й заснули. Міцно-міцно. А пробудились … вже не в раю, а на землі. В пекельній пустелі проснулись. Довкола – один голий розжарений пісок, небеса полум’ям горять. А звідти – голос Творця: «Гріх йти проти моєї волі! Великий гріх! Караю вас за це жорстоко, але справедливо. Віднині ти, Єво, рід людський в муках продовжуватимеш. А ти, Адаме, в поті чола свого хліб свій їстимеш. Гріх свій тисячоліттями отак спокутувати будете. Не грішитимете на землі, знову візьму вас до себе і райське життя поверну. А щоб не грішили… Пошлю до вас, на землю, сина свого у людській подобі з десятьма моїми заповідями. От за ними й живіть, і мого прощення чекайте».
Підслухав той вирок Сатана і аж руки від задоволення потирав: «Еге ж! Грішити вони не будуть. Довго тобі, Отче, доведеться чекати. Бо інакше, чого я тоді взагалі вартий?». І тієї ж миті почав свій підступний намір здійснювати – розсіювати поміж людьми гріхи незліченні. Ніби ненароком кинув на землю зернятко невидиме. І проросла з нього згодом дурман-трава. А в її коробочці – тисячі зернят-гріхів. А ті зернята - та в людські душі, в людські душі. Кинув Сатана на землю друге зернятко, а з нього неприваблива рослина – чортополох ,- виросла. В її коробочці теж тисячі зерняток-гріхів. Вони й собі – в людські душі… Кинув Сатана на землю третє зернятко. А воно чарівною червоною квіткою проросло. Красивою квіткою. Та в її голівці – теж тисячі зерняток-гріхів. Зернята по світу вітром розносяться, насіваються, в людських душах гріхами проростають. І так – рік за роком, століття за століттям. Побачив Творець, як топиться, гине у гріхах рід людський, і вирішив принести в жертву сина свого єдинородного. «Йди, - каже, - сину, на землю. Візьми на себе кару за гріхи людські. Нехай подивляться, які муки їх чекають за скоєне проти волі моєї. Може, хоч тоді розуму наберуться. Прикро! Як тільки прикро! Я їм – розум, а вони… красти! Я їм - любов, а вони … ненавидіти і вбивати. Я їм - Тебе.. На муки… А вони…». І надовго від землі відвернувся.
Трохи більше тридцяти років перебував на землі Син Божий. Заповіді Всевишнього людям розтлумачував, учнів і послідовників своїх виховав. Страшенні муки за земних грішників зніс. Та й полинув до свого батька на небеса. А Сатана не заспокоївся і продовжував свою чорну справу; кидав та й кидав на землю нове отруйне зілля, що буйно проростало в людях гріхами, наругою над правдою, над святими Божими заповідями. І, як завжди, насіється одним гріхом, а вродить сотнями, тисячами інших, більш тяжких гріхів.
Тим часом і учні Сина Божого не сиділи, склавши руки. Гнані царями-імператорами, вождями та фараонами, переслідувані їхніми посіпаками і невіруючими, йшли вони в люди, щоб розтлумачувати там зміст і важливість Божих заповідей, рятувати людські душі від гріхів – умисних і неумисних, легких і важких, смертних і таких, що чекають на прощення. Подолавши бурхливі моря, спекотні пустелі, ліси дрімучі, болота підступні, дістався найстаріший з Учнів до міста древнього, великого. Та тільки розпочав свою на велелюдному базарі промову, як озброєні велетні тут-таки зв’язали йому руки і привели в палац до самого царя-імператора.
- Ось, - кажуть, - народ проти тебе, володарю, підбурює. Про гріхи твої тяжкії людям розповідав. Самі чули.
- Хто ти, рабе мій зухвалий?! Як смів наважитись на таке у моїй країні?! Відповідай! – гримнув розгніваний володар.
- Я? – спокійно перепитав Христосів Учень. –Прочанин я. Різними країнами мандрую, совість у людей пробуджую. Розповідаю їм про заповіді Божі, про гріхи їхні тяжкії говорю. І … Я - дійсно раб. Але не твій! І ніколи твоїм не буду, бо є і назавжди залишусь тільки рабом Всевишнього. Так само, як і ти, царю. Ось у цьому ми з тобою рівні. А ще у тому, що … обидва грішні.
Тут цар підняв руку і перебив проповідника:
- Совість, совість…Про неї вперше у житті чую. І навіщо вона людям, навіть не здогадуюсь. І чому це її треба будити? Цікаво, цікаво… Про гріхи щось чув. Але ще у дитинстві. Пригадую, як батьки і вихователі втовкмачували мені тоді в голову, що царі-імператори – люди безгрішні, бо вони - намісники Бога на землі. Тож немає у мене ніяких гріхів! Чуєш?! Немає! Ану, варто, приведіть мені сюди першого-ліпшого раба. Нехай скаже, чи є у мене якийсь перед ним гріх…
А доки варта вела в палац раба, цар продовжував:
- Звичайно, я міг би прямо оце зараз вирвати твого поганого язика. А краще… відірвати його з твоєю дурною головою. Та це я зможу зробити будь-коли. Інакше послухати про гріхи взагалі і про «свої» зокрема тоді вже не зможу. Чи не так? Ха-ха -ха! А воно так цікаво, так цікаво. Чому ж тоді… в дитинстві?.. Ні, я таки безгрішний!
Тим часом воїн жбурнув до ніг царя справжнісінького раба, придбаного у работоргівця. І перебувало тепер їх тут, у тронному залі, усього четверо: цар, воїн, раб і прочанин.
- Ну, проповіднику, тепер твій час говорити. Ріж мені всю правду в обличчя. А не доведеш моєї гріховності то, можливо, говоритимеш востаннє.
- Що ж, домовились, - спокійно відповів прочанин, але спочатку пообіцяй, принаймні самому собі, що ту правду, якою б гіркою вона для тебе не була, будеш визнавати. Зі мною нас тут – четверо. І всі ми грішні, хтось – більше, а хтось – менше. Та найбільший грішник у цій країні ти, царю. Тільки про одне прошу тебе. Промова моя, якщо вона дійсно остання, може й затягнутись. Тож наберись витримки і терпіння: не перебивай мене, будь ласка. Гаразд?


Добавить комментарий
Ваше имя:
Введите код:
Комментарий:

А сынов все несут...А ти думай... думай...А вже котра осінь
Афганская аллеяАфганский вальсАллея света
БальзамБежит рекаБелая сирень
Без названияБеззаперечна істинаБілі тумани
Білий танецьБуянБуян
Было счастьеБыть может, не желтые листьяЧаклунка
Час каміння збиратиЧас проб'єЧервоні сльози
Четверта заметільЧетвертая метельЧетвертая метель
Чи то доля?..Чи залишимось кріпаками?..Чорна помста
Чорні тюльпаниЧорний снігЧто рассказать тебе, родимый?..
Цикламенні доліЦінуймо вчасноЦветы и звёзды
Цвіт калиниДарунок від БогаДе моя родина?
Девочка, девушка, женщинаДіти наші, дітиДжерело кохання
До тебеДомашние музеиДорога до раю
ДругуДума про КобзаряДва крила душі моєї
Є, що тілом...ЭхоЕще одно слово
Есть только жизньФотографияФрески пам’яті
Гірка спадщинаГитара и яГлаза
Глазами простого украинцаГоды, годыГорицвет
Хіба я винен?..Химеры счастьяХобі
Хто кого врятував...Хто кого врятував...Хвилини мовчання
И только ночьюІду до ТарасаІстина
Из неизведанного мираЖеланиеЖелания
Життя втомилоЖорстоке милосердяК юбилею
Кажется, вчераКак будто-бы вчераКак солнце
КайфКазка про Добре Серце, Мудру Голову та ЯзикКазка про Добро і Зло
Казка про ДолюКазка про ДолюКазка про Душу і Тіло
Казка про Душу і ТілоКазка про Гріхи і ПрощенняКазка про Життя або Полюби Смерть свою
Казка про любов і ненавистьКазка про молодість і старістьКазка про Память та Безпамятство
Казка про Правду-Справедливість та КривдуКазка про РічкуКазка про річку
Казка про Розум, Пам’ять та Безпам’ятствоКазка про ЩастяКазка про Сонце, Землю та Місяць
Казка про Сонце, Землю та МісяцьКазка про совістьКінь і свиня (байка)
Коли прийде мій часКоли прийде остання митьКолись...
КолокольчикКури не винніКузьмине болото
Кузнецовський вальсКвіти посаджуКвіти запізнілі
Ласкаво запрошуємоЛебеді біліЛебідь, Рак і Щука (байка)
ЛекарстваЛинуть хмариЛисочка
Літа моїЛысочка (из книги "Преданные")Любимой
ЛюблюЛюдці і горобціМелодия одиночества(Из книги "Преданные")
Мелодия одиночества(Из книги "Преданные")Мелодія самотностіМене не в силі полюбити ти
Мені однаковоМертві бджолиМи для жінок... або гірка істина
Ми скоро підемоМіжсезонняМісто над стиром
Мне бы спеть о судьбеМоє полеМожет из сказки
МолитваМостыМой стих
Моїй земній зоріМужчины не плачутНа дереві, на дубочку
На побачення (Оповідання)На руинахНа свидание (из книги "Преданные")
На вечном постуНачало началНад обрієм
Над самотнім кленомНароде мійНас так мало осталось
Настане часНавчітьНе бойтесь, вас не потревожу
Не бросайте на ветер словаНе хлібом єдинимНе люблю
Не оставляй меня!Не пнусь ни в корифеї, ніНе про себе тільки
Не распрощатьсяНе сбывшееся завещаниеНе учите нас жить
Не забули б...Не забывайте!Негрибные дожди
НеизбывностьНелиньНемеркнущие звезды
Неньчин рушникНеньчина пісняНепрохана - некликана...
Неужели так мало осталосьНевідомістьНічна пригода
НікаНика из книги "Преданные"Ніка (Оповідання-реквієм)
Низький уклінО, человечки!..О, камни!..
О спорт, ти -- світ!Ода чаюОдній земній зорі
ОксанаОсь і друге крило...Осеніє
Отак живуОтцвела сиреньОй, не вмирай, клене
Ой, не втихає...ПамятьПамяті Євгена Журавського
Памяти сина ІгоряПерезарядивПетро - Голуб
Підкови щастяПісня про ДніпроПісня про Кривий Ріг
Піймати карасяПламя и пепелПлетью по сердцу
По ком это колокол?..По воле совестиПобачення з поліссям
ПочудилосьПодамся в артистиПодих незримої тіні
Подорож у життяПокаяниеПоліська легенда
ПолісяночкаПонад стиромПора, пора
ПорозумілисьПоследний подарокПосох
ПоспішаймоПостріли в себеПостріли в себе
Повідай, сину...ПраведникамПравнучці Олі на перші роковини
Превыше клятвыПро розумПроснись!
Прости за всёПростити не зможеРано списывать
Роки молодіРоман без продолженияРоса и солнце
Розумні дітиСе ля віСемейные альбомы
Серце матеріЩастяСхилилися верби
Сирота-тополяСкит и храмСлед
СловаСмутокСніг
Снова падают пистьяСобратьям по перуСолодкі сльози
СонСпадщинаСповідь
Стежка до серцяСударка и женаСвіте мій
Світе мій яснийСвята земляСын
Такая зимаТам брат брату не мститТатьянам
Тэдиум витэТеньТи – одна
Тисячоліття третьогоТолько бы вместеТретий тост
Троянда і шипшинаТроянди для ДіаниУ широкім полі
Уходит в прошлое войнаУкраїнці мої, українціУкраїнське село
Усім усіхВальс юностиВчора було літечко
Вечная юностьВелкам, о Евро!Вельможе
ВетерВетеранамВезе ж людям!
ВідпочиньВіє вітер в поліВийди, доню, у зоряну ніч
Вже котрий рік?..Владыки вечностиВогонь вогнем...
Восьмидесятые ХХ-го столетьяВот почему вздыхали горыВремена года
Все чаще слезыВсе попередуВсе простят
Высшая наградаЯ до вас повернусьЯ жить устал...
Я посилаю тобіЯ уйдуЯкось рано-раненько
За роки довгого життяЗа себяЗагадковий феномен
Загнанной лошадьюЗагублена красаЗакон для всіх
Законний господар або ж Ну й нахаба!ЗавистьЗайва краплина
Зеркало душиЗіркиЗнал я женщин
Золота рибкаЗоря моя вже впалаЗупиниться серце
Вы творческий человек?
У Вас есть собственные стихи или проза?
Вы имеете отношение к нашему городу - Кривому Рогу?
Мы будем рады абсолютно бесплатно опубликовать Ваше творчество в текущем разделе.
Для этого нужно просто написать нам.