Кривой Рог > Писатели и поэты > Грес Анатолий Петрович > Казка про Добро і Зло | Писатели и поэты Кривого Рога - 1775.dp.ua
Це, коли, відчуваючи силу і власну безкарність, прямо тобі у вічі нахабно глузують з людської гідності, насміхаються над правдою, глумляться над справедливістю. Як, приміром, отам, на тих величезних щитах-написах, де відверто прославляється «якість» отрути. А внизу, дрібними, білими по білому або чорними по чорному, буквами «попереджають»:«Надмірне вживання алкоголю шкодить вашому здоров’ю». Он як про вас турбуються! Ми, мовляв, попередили. Далі – вам вирішувати, труїтись чи ні. Тому ніякої відповідальності за наслідки не несемо. Ось так! Оце і є – зло, отой неприхований цинізм. Що, несхоже на казку? А дехто від усього цього в захваті і вигукує: «Не життя, а казка! І навіщо мені отой рай на небі, коли й земного вдосталь!»
Тим часом чорне зернятко в головах таких оптимістів новим, не менш підступним злом проростає. Не встигло, скажімо, біле зернятко в людському серці скромністю прорости, а голова вже переповнена пихатістю, зверхністю, непомірною гоноровістю. Не встигне в серці проклюнутись благочестя, а голова, як у вогні, розпустою палає. Не встигла відшукати для себе куточок у серці порядність, а голова аж гуде від лихослів’я та пліткарства. Не визріло в людській душі милосердя, а розум сіє довкола байдужість і жорстокість. Та є зло, якому, виявляється, місця в голові замало. І тоді таке зло відшукує собі місце у серці людини. Мова йде про лестощі – одну з облуд, вдаваностей, прикидання, замаскованої брехні. Людині завжди приємно почути про себе щось похвальне. А якщо похвала та незаслужена, та ще й висловлюється в обличчя? Ось як сказав про це один поет:
«Уж сколько раз твердили миру,
Что лесть гнусна, вредна;
Но только все не впрок,
И в сердце льстец всегда отыщет уголок…»
Лестощі, то незаслужена похвала, а хвалити людей в обличчя – найвірніша прикмета лестощів. Про «похвалу не в міру» теж написано чимало. От приміром, таке:
«Льстить любят многие,
Хвалить умеет редкий;
Не в меру похвала
Опасней брани едкой».
Так, непомірна, незаслужена похвала дійсно «опасней брани едкой». Чому? По-перше, вона принижує людську гідність, бо в лестощах людину ображає не сама похвала, а її нещирість… По-друге, лестять зазвичай для того, аби володарювати під виглядом покірності, бо той, хто тобі лестить, в душі тебе проклинає. Лестощі – зло бридке і жахливе, вони найбільш доступні тим, хто звик сам собі лестити, найбільш захоплюватись і тішитись собою. Так про лестощі кажуть самі люди.
Якби спробувати розповісти у цій казці про все зло, яке насіялось на землі з часів Адама і Єви, яке вже встигло прорости і ще проросте та визріє, то їй не було б і кінця. Але обійти увагою лихослів’я – справді гріх. Адже, як стверджують древні, у лихослів’я справді зміїна голова, і той, хто лихословить, найлютіший з диких звірів, а хто лестить – найнебезпечніший з ручних тварин. Влучно сказано і справедливо. Злі язики дійсно «страшніші пістолета», бо вони, зводячи наклепи та оббріхуючи, принижують людську гідність. Злий язик – ознака злого серця. Про злих людей сказано і написано чимало, бо злість – теж зло. Кажуть у злості – чорна радість. Адже зла людина здатна радіти лише чужому горю. Чи не тому жодна зла людина не буває щасливою. Багатою – так, а щасливою – ніколи. Зла людина ніколи нікого не втішить, вона не відає такого щастя, як милосердя. Її життя сповнене безмірного зла і тривог. А скільки того зла у людей пихатих, честолюбних, владолюбних! Чи не тому земля чорна, що вона рясно всіяна чорними зернятами зла. Хтось обов’язково скаже: «Казка нібито про добро і зло, а мова в ній лише про зло». Та ні ж бо, не так! Білі зернята добра проростають в людських душах і милосердям, і чесністю та порядністю, і мужністю та скромністю. У будь-якій казці кінець завжди щасливий. В них, зазвичай, добро перемагає зло. Та те – в казках. А насправді? І чому добро завжди каране, а зло – від випадку до випадку? І чому про добро відразу ж забувають, а зло пам’ятають усе життя? І чому тоді часом небезпідставно і скоріш для власного заспокоєння люди кажуть: «Нема лиха без щастя», або «Нема добра без лиха» ? Можливо тому, що у житті часто, ой як часто! те, що спочатку сприймалось як добро, через деякий час повертається до людини непоправним лихом. І навпаки, те, що вважалось злом, поверталось до неї благом. Для виправдання такого явища люди навіть легенду вигадали. Подорожували нібито по світу три брати. Одного пізнього вечора голодні та виснажені прибились вони до багатого маєтку. На прохання дати прихист хазяїн подав їм кухоль води і шматок черствого хліба та вказав на місце у конюшні. Вранці брати зібрали свої останні гроші і з вдячністю віддали їх господарю. Наступного разу притулок подорожнім надали в бідній оселі. Господар зарізав останнього барана, приготував для мандрівників смачну вечерю і поклав їх спати на м’яких килимах. А вранці, замість подяки брати підпалили будинок і негайно зникли. І вчиняли вони так не випадково. Адже ті гроші, що взяв від них багатій, допомогли йому лише вплутатись у таку справу, яка потім розорила його дотла. А бідняк, розбираючи останки своєї хижі, наткнувся на тайник і знайшов у ньому великий глек з золотими монетами.
Ось так зло обернулося добром. Та те – в легенді. А в житті часто добро обертається злом. От приміром люди розщепили атом і відшукали невичерпне джерело енергії. Та разом з цим вони винайшли й атомну зброю – невичерпне джерело свого самознищення. І таких прикладів не перелічити.
А на землі тим часом почали з’являтись білі ділянки. Щоправда, зовсім невеличкі, але білі-білі. То добрі люди сіяли довкола із своїх сердець білі зернята Добра. І таких людей на землі ставало дедалі більше, бо давно помітили вони одну пречудову дивину. Варто було подати нужденному, як з чорного зернятка під ноги людині падала жадібність, яку вона назавжди втоптувала в багно. Поспівчував хтось стражденному, а з чорного зернятка, що в голові засіло, смужка байдужості зникла. Забула людина про лестощі – ще одна біла смужка з’явилась; покінчила з пияцтвом і лихослів’ям, і зернятко в голові майже повністю від чорної лушпинки очистилось. І відтоді розум, що поступово звільнявся від зла, починав дарувати людству тільки Добро.


Добавить комментарий
Ваше имя:
Введите код:
Комментарий:

КайфСерце матеріЖорстоке милосердя
СонПостріли в себеНічна пригода
НікаБуянПодих незримої тіні
Петро - ГолубОксанаБілий танець
СпадщинаТроянди для ДіаниФрески пам’яті
Превыше клятвыПісня про ДніпроХто кого врятував...
Загадковий феноменЧетверта заметільЩастя
Казка про совістьПорозумілисьПерезарядив
Троянда і шипшинаВезе ж людям!Хобі
Золота рибкаЗайва краплинаРозумні діти
Кури не винніПодамся в артистиЛаскаво запрошуємо
А ти думай... думай...Чи залишимось кріпаками?..Цветы и звёзды
ЗіркиВысшая наградаЗима у серці
А сынов все несут...Быть может, не желтые листьяБыло счастье
Вот почему вздыхали горыНа вечном постуНе забывайте!
Повідай, сину...Уходит в прошлое войнаЧорний сніг
ПочудилосьСчастьеЛинуть хмари
Что рассказать тебе, родимый?..Я жить устал...Прости за всё
Времена годаСынКолокольчик
Не распрощатьсяОй, не втихає...Гірка спадщина
Домашние музеиО, камни!..Только бы вместе
НеизбывностьЕще одно словоКак будто-бы вчера
ФотографияНа дереві, на дубочкуВечная юность
Без названияПо ком это колокол?..Последний подарок
Как солнцеЗагублена красаДва крила душі моєї
Афганская аллеяНегрибные дождиУ широкім полі
Афганский вальсМне бы спеть о судьбеГитара и я
Третий тостА вже котра осіньЧорні тюльпани
Семейные альбомыМужчины не плачутХвилини мовчання
Дарунок від БогаМісто над стиромСхилилися верби
Цвіт калиниПобачення з поліссямКузнецовський вальс
Понад стиромСвята земляБілі тумани
Солодкі сльозиЧи то доля?..Віє вітер в полі
Моє полеЧас проб'єЯ уйду
Де моя родина?Непрохана - некликана...Плетью по сердцу
Квіти запізніліВальс юностиБежит река
Лебеді біліСтежка до серцяБелая сирень
Поліська легендаПолісяночкаКвіти посаджу
Зеркало душиМожет из сказкиЗнал я женщин
До тебеНе бросайте на ветер словаДругу
Ти – однаАллея светаЖелания
Роки молодіДжерело коханняЧас каміння збирати
Все попередуВосьмидесятые ХХ-го столетьяВельможе
ВетерВетеранамВже котрий рік?..
Владыки вечностиВогонь вогнем...Все простят
ГорицветЄ, що тілом...Эхо
ЗавистьЗакон для всіхІстина
ЛекарстваЛюдці і горобціМосты
Ми для жінок... або гірка істинаНа руинахНе забули б...
Над обріємНачало началНевідомість
Не про себе тількиО, человечки!..Пламя и пепел
ПоспішаймоПроснись!Скит и храм
Тэдиум витэТеньУсім усіх
Цінуймо вчасноБальзамВідпочинь
Дорога до раюВчора було літечкоЖелание
Зоря моя вже впалаЗа себяЗагнанной лошадью
Колись...Коли прийде остання митьКажется, вчера
ЛюблюЛіта моїМолитва
НавчітьОсь і друге крило...Отак живу
ПосохПодорож у життяПора, пора
ПокаяниеПраведникамПо воле совести
Підкови щастяРано списыватьСлед
СповідьСмутокТам брат брату не мстит
Химеры счастьяХіба я винен?..Неньчин рушник
Не люблюСвіте мій яснийСвіте мій
Роса и солнцеЛюбимойДевочка, девушка, женщина
ГлазаНемеркнущие звездыПростити не зможе
Низький уклінНеньчина пісняНе хлібом єдиним
Мой стихСловаСобратьям по перу
Сударка и женаПамятьІду до Тараса
ЧаклункаЧервоні сльозиОсеніє
Такая зимаСе ля віКінь і свиня (байка)
Лебідь, Рак і Щука (байка)Казка про любов і ненавистьКазка про Правду-Справедливість та Кривду
Казка про Добро і ЗлоКазка про ЩастяКазка про Гріхи і Прощення
Казка про ДолюКазка про Розум, Пам’ять та Безпам’ятствоКазка про Сонце, Землю та Місяць
Казка про Життя або Полюби Смерть своюНіка (Оповідання-реквієм)На побачення (Оповідання)
Мелодія самотностіБуянЛисочка
Хто кого врятував...Постріли в себеЧетвертая метель
Годы, годыЗаконний господар або ж Ну й нахаба!Мертві бджоли
Глазами простого украинцаКузьмине болотоМоїй земній зорі
Піймати карасяОдній земній зоріЧорна помста
Казка про річкуКазка про молодість і старістьКазка про Душу і Тіло
Четвертая метельПісня про Кривий РігВелкам, о Евро!
О спорт, ти -- світ!Мені однаковоМи скоро підемо
Нас так мало осталосьОй, не вмирай, кленеЯкось рано-раненько
Зупиниться серцеВсе чаще слезыНастане час
Беззаперечна істинаМіжсезонняЯ посилаю тобі
НелиньНад самотнім кленомОтцвела сирень
СнігНароде мійНе учите нас жить
Лебідь, рак і щукаМене не в силі полюбити тиЯ до вас повернусь
Снова падают пистьяК юбилеюПро розум
Українське селоНастане часПравнучці Олі на перші роковини
ТатьянамСирота-тополяТисячоліття третього
Українці мої, українціНе пнусь ни в корифеї, ніПамяти сина Ігоря
Из неизведанного мираНе сбывшееся завещаниеВийди, доню, у зоряну ніч
Памяті Євгена ЖуравськогоНе бойтесь, вас не потревожуКоли прийде мій час
Есть только жизньИ только ночьюНеужели так мало осталось
За роки довгого життяЦикламенні доліДіти наші, діти
Життя втомилоГімн Дніпровому краюЄвро-2012
Гімн "Долинського листопаду"Каза літньої ночіДума про Кобзаря
Чернобыльским вдовамДарунок доліКузнецовску -- 40!
Преданные ( книга)ПреданныеПреданные
ПреданныеБуянНика из книги "Преданные"
На свидание (из книги "Преданные")Мелодия одиночества(Из книги "Преданные")Мелодия одиночества(Из книги "Преданные")
Ника из книги "Преданные"Лысочка (из книги "Преданные")Роман без продолжения
Казка про Добре Серце, Мудру Голову та ЯзикКазка про Душу і ТілоКазка про Молодість і Старість
Казка про РічкуКазка про ДолюКазка про Память та Безпамятство
Казка про Сонце, Землю та МісяцьНе оставляй меня!Дума про Кобзаря
Ода чаюОда чаю