Кривой Рог > Писатели и поэты > Грес Анатолий Петрович > Казка про Добро і Зло | Писатели и поэты Кривого Рога - 1775.dp.ua
Тоді був рай. Всюди, куди не кинь оком, один тільки рай. Ще не існувало жодного грішника, а тому ніякої потреби в пеклі не було. Риби в морях та ріках, птахи в небі, звірі в лісах, навіть двоє людей, - Адам і Єва, - жили в мирі і злагоді, насолоджувались сонцем, повітрям, водою, солодким спілкуванням та іншими Божими дарами. По всій землі цвіли та щедро родили райські поля і сади і всього було вдосталь. Гарно було в раю, і все б нічого, та росло в тих садах одне незвичайне, найстаріше з усіх, дерево. Зовні воно майже нічим не відрізнялось від інших. Дивувало хіба що тим, що у будь-яку пору року манило до себе не лише розкішною кроною, а й своїми духмяними, небаченої краси плодами. А як уважніше придивитись, то на могутніх гілках дерева можна було помітити величезного змія на ім’я Спокусник. Сюди його потайки поселив сам Сатана. І зробив так не випадково: змія на найкраще в раю дерево умисне послав. Всевишній відразу зрозумів лихий задум Сатани, а тому вирішив негайно попередити Адама і Єву про небезпеку, що чекає на них у раю.
- За риб, птаство і навіть звірів я цілком спокійний. А от за вас, людей, - стурбовано промовляв Творець, - тривожусь, як ніколи. Не чіпайте плодів з того дерева, як би вас не спокушали. Попереджаю, бо люблю вас, як нікого у раю. Не куштуйте плодів заборонених. А скуштуєте – тяжкий гріх скоїте. А ще… Пізнаєте, що то є Добро, і що – Зло. А за гріх ваш покараю карою страшенною, небесною: поряд з раєм створю два пекла. Одне – земне, для живих. А друге – небесне, для…
Та й не договорив. Мабуть, ще й сам не вірив, що замість вічного життя пошле людям ще й смерть. Не промовив про свій намір ні слова, бо сподівався, що люди прислухаються до Його попередження. А люди, вони і в раю, і в пеклі – люди. Їм навіть раю не потрібно, дай лише скуштувати чогось забороненого.
- Що ж воно таке, оте Зло? – не могла заспокоїтись Єва.
- І що таке – Добро? – не знаходив собі місця Адам.
- І чому їх треба боятись? – дивувалась жінка.
- І чому це гріхом вбачається? І чому Божа кара належить?
Адам ще якось тримався, про Божу кару не забував, а тому обходив те дерево десятою дорогою. А от Єва, - створіння слабке і нечувано допитливе, - у садочок чи не щодня ходить та й ходить. З дивних плодів очей не зводить, слиною давиться, важко зітхає. А змій Спокусник не дрімає, бо і призначення, і свою справу добре знає.
- І за що тільки, - запитує лукаво у Єви, - такі пекельні муки у раю терпиш? Нехай вже Адам, чоловік твій… Там – все зрозуміло. Він – створіння Боже, а тому повинен Його повеління дотримуватись. А ти, Єво, - напівбогове, напівлюдське, - але все одно найкрасивіше створіння у раю. Ти для того, аби дарувати радість і насолоду своєму чоловікові. А як ти їх подаруєш, якщо ніякого уявлення про справжню радість і справжню насолоду не маєш? От, скуштуєш цього яблука, отоді й матимеш, і дізнаєшся, що та як своєму чоловікові дарувати.
- Боюсь, кари Божої боюсь, - тремтить Єва, а з заборонених плодів очей не зводить. – Адамового осуду теж боюсь. А так би я… хоч зараз, хоч у цю мить…
Наступного разу змій-Спокусник вирішив довести свою підлу справу до кінця. Тільки-но Єва підійшла до дерева, він і запитує:
- Ну, що, жіночко, як спалось? Як чоловіка свого богобоязливого втішала?
- Ой, не спиться мені і не їсться, - бідкається Єва. -Допитливість моя спокою ні на хвильку не дає. Що воно за Добро? Що то за Зло, про яке попереджував Всевишній?
- Цікавість та допитливість, - відповідає їй змій, - після краси друга найяскравіша риса жінки. І я тобі від усієї зміїної душі співчуваю. Ладен навіть допомогти. Ось, прямо зараз, нагну до землі гілку, щоб ти найкраще яблуко дістала. Скуштуєш його і про все дізнаєшся. А Всевишній навіть не здогадається: на те місце, де ріс плід, я свою голову покладу. Він і не помітить…
Не довго вагалась цього разу Єва: рукою, що тремтіла від страху, зірвала той заборонений плід, та швиденько - до Адама. Ось, мовляв, поглянь! Зараз про все дізнаємось!
Той спочатку не на жарт обурився, але згодом утаємничився-таки з Євою у своїй опочивальні і там розколов те яблуко навпіл. А в кожній з його половинок сиділо по два зернятка. Одне, як земля, чорне. Друге – біле, як гірський сніг. Вивалились ті зернятка з яблука, та тільки впали не в землю. Ті, що були білими, Адамові і Єві прямісінько в серце потрапили. А чорні – у їхніх безтурботних головах засіли навіки. Потім ті зерня, що людям в серця потрапили, Добром в них проросли. А ті, що в голови впали, гірким Злом стали.
Давним-давно пішли у небуття Адам і Єва, і одному Богу відомо, де тепер перебувають їхні душі: в райському саду цілуються, чи в пекельній смолі варяться. Їх давно немає, а Адамові діти не встигають пожинати рясні врожаї зла. Одне зло ніби сперечається і змагається з багатьма іншими за право ходити поміж найвідоміших, найдошкульніших, найзліших. Різним буває зло, але найпоширенішим, нарівні з яким може стати хіба що несправедливість, є і, мабуть, довго ще залишатиметься пияцтво. Що це – зло, не сумніваються навіть запеклі пияки. І хоч воно не таке давнє, як інші, та, як підрахувати, забирає більше життів і породжує більше каліцтв, аніж найжорстокіша світова війна.
Так, якщо Бог хоче покарати людину, Він, перш за все, позбавляє її розуму. Жахливішою за цю кару залишається хіба що смерть. Та ще страшніше, коли людина сама занурює себе у добровільне божевілля. Люди усвідомлюють небезпеку і все-таки… продовжують пиячити. Шкідливу звичку вони звели у ранг хвороби. Навіть лікувати її беруться. І все те – при щоденному збільшенні виготовлення отрути, при її все доступності і вседозволеності. Тоді у свої права вступає ще одне, потім – ще, й ще – наступне зло. Пожадливість! Вона ні перед чим не зупиняється! Одні смертні наживаються на чужій біді, на чужих сльозах, ба, навіть на здоров’ї та житті інших смертних. А перші, вдаючи, що намагаються боротись з пияцтвом, виготовляють цю отруту в необмеженій кількості. І в які тільки яскраві обгортки потім її пакують! Які тільки красиві назви їй дають! Горілка «Столична», «Старокиївська», «Московська», «Пшенична». Хоч бери її та на хліб намазуй. Та це – давно вже застаріле. Ось вам – сучасніше і «смачніше». «Хлібний дар», «Українка. Своя і краща», «Біленька на березових бруньках», «Неміров». Нове обличчя світової горілки». Усього й не перелічити. А картинки! Чого варті картинки! І таке – не лише на пляшках з отрутою. Таке – на величезних щитах-написах вздовж вулиць та доріг, майже на кожному кроці! «Купуйте! Купуйте!» - кричать вони з усіх сторін. Ненажери знають, що вживання спиртного скотинить і звірить людину. Знають, але продовжують робити свою чорну справу. Мабуть, окрім надприбутків комусь-таки потрібно скотинити і звірити рід людський. Вірно, більшість злих справ твориться у нетверезому стані, як вірно й те, що з усіх інших вад пияцтво більш за інші несумісне з величчю духу. То, може, комусь потрібно ту велич ще й принизити, вбити, втопити у ріках спиртного. І тут приєднується ще одне зло – цинізм. Відкритий, нахабний, випнутий цинізм.


Добавить комментарий
Ваше имя:
Введите код:
Комментарий:

А сынов все несут...А ти думай... думай...А вже котра осінь
Афганская аллеяАфганский вальсАллея света
БальзамБежит рекаБелая сирень
Без названияБеззаперечна істинаБілі тумани
Білий танецьБуянБуян
Было счастьеБыть может, не желтые листьяЧаклунка
Час каміння збиратиЧас проб'єЧервоні сльози
Четверта заметільЧетвертая метельЧетвертая метель
Чи то доля?..Чи залишимось кріпаками?..Чорна помста
Чорні тюльпаниЧорний снігЧто рассказать тебе, родимый?..
Цикламенні доліЦінуймо вчасноЦветы и звёзды
Цвіт калиниДарунок від БогаДе моя родина?
Девочка, девушка, женщинаДіти наші, дітиДжерело кохання
До тебеДомашние музеиДорога до раю
ДругуДума про КобзаряДва крила душі моєї
Є, що тілом...ЭхоЕще одно слово
Есть только жизньФотографияФрески пам’яті
Гірка спадщинаГитара и яГлаза
Глазами простого украинцаГоды, годыГорицвет
Хіба я винен?..Химеры счастьяХобі
Хто кого врятував...Хто кого врятував...Хвилини мовчання
И только ночьюІду до ТарасаІстина
Из неизведанного мираЖеланиеЖелания
Життя втомилоЖорстоке милосердяК юбилею
Кажется, вчераКак будто-бы вчераКак солнце
КайфКазка про Добре Серце, Мудру Голову та ЯзикКазка про Добро і Зло
Казка про ДолюКазка про ДолюКазка про Душу і Тіло
Казка про Душу і ТілоКазка про Гріхи і ПрощенняКазка про Життя або Полюби Смерть свою
Казка про любов і ненавистьКазка про молодість і старістьКазка про Память та Безпамятство
Казка про Правду-Справедливість та КривдуКазка про РічкуКазка про річку
Казка про Розум, Пам’ять та Безпам’ятствоКазка про ЩастяКазка про Сонце, Землю та Місяць
Казка про Сонце, Землю та МісяцьКазка про совістьКінь і свиня (байка)
Коли прийде мій часКоли прийде остання митьКолись...
КолокольчикКури не винніКузьмине болото
Кузнецовський вальсКвіти посаджуКвіти запізнілі
Ласкаво запрошуємоЛебеді біліЛебідь, Рак і Щука (байка)
ЛекарстваЛинуть хмариЛисочка
Літа моїЛысочка (из книги "Преданные")Любимой
ЛюблюЛюдці і горобціМелодия одиночества(Из книги "Преданные")
Мелодия одиночества(Из книги "Преданные")Мелодія самотностіМене не в силі полюбити ти
Мені однаковоМертві бджолиМи для жінок... або гірка істина
Ми скоро підемоМіжсезонняМісто над стиром
Мне бы спеть о судьбеМоє полеМожет из сказки
МолитваМостыМой стих
Моїй земній зоріМужчины не плачутНа дереві, на дубочку
На побачення (Оповідання)На руинахНа свидание (из книги "Преданные")
На вечном постуНачало началНад обрієм
Над самотнім кленомНароде мійНас так мало осталось
Настане часНавчітьНе бойтесь, вас не потревожу
Не бросайте на ветер словаНе хлібом єдинимНе люблю
Не оставляй меня!Не пнусь ни в корифеї, ніНе про себе тільки
Не распрощатьсяНе сбывшееся завещаниеНе учите нас жить
Не забули б...Не забывайте!Негрибные дожди
НеизбывностьНелиньНемеркнущие звезды
Неньчин рушникНеньчина пісняНепрохана - некликана...
Неужели так мало осталосьНевідомістьНічна пригода
НікаНика из книги "Преданные"Ніка (Оповідання-реквієм)
Низький уклінО, человечки!..О, камни!..
О спорт, ти -- світ!Ода чаюОдній земній зорі
ОксанаОсь і друге крило...Осеніє
Отак живуОтцвела сиреньОй, не вмирай, клене
Ой, не втихає...ПамятьПамяті Євгена Журавського
Памяти сина ІгоряПерезарядивПетро - Голуб
Підкови щастяПісня про ДніпроПісня про Кривий Ріг
Піймати карасяПламя и пепелПлетью по сердцу
По ком это колокол?..По воле совестиПобачення з поліссям
ПочудилосьПодамся в артистиПодих незримої тіні
Подорож у життяПокаяниеПоліська легенда
ПолісяночкаПонад стиромПора, пора
ПорозумілисьПоследний подарокПосох
ПоспішаймоПостріли в себеПостріли в себе
Повідай, сину...ПраведникамПравнучці Олі на перші роковини
Превыше клятвыПро розумПроснись!
Прости за всёПростити не зможеРано списывать
Роки молодіРоман без продолженияРоса и солнце
Розумні дітиСе ля віСемейные альбомы
Серце матеріЩастяСхилилися верби
Сирота-тополяСкит и храмСлед
СловаСмутокСніг
Снова падают пистьяСобратьям по перуСолодкі сльози
СонСпадщинаСповідь
Стежка до серцяСударка и женаСвіте мій
Світе мій яснийСвята земляСын
Такая зимаТам брат брату не мститТатьянам
Тэдиум витэТеньТи – одна
Тисячоліття третьогоТолько бы вместеТретий тост
Троянда і шипшинаТроянди для ДіаниУ широкім полі
Уходит в прошлое войнаУкраїнці мої, українціУкраїнське село
Усім усіхВальс юностиВчора було літечко
Вечная юностьВелкам, о Евро!Вельможе
ВетерВетеранамВезе ж людям!
ВідпочиньВіє вітер в поліВийди, доню, у зоряну ніч
Вже котрий рік?..Владыки вечностиВогонь вогнем...
Восьмидесятые ХХ-го столетьяВот почему вздыхали горыВремена года
Все чаще слезыВсе попередуВсе простят
Высшая наградаЯ до вас повернусьЯ жить устал...
Я посилаю тобіЯ уйдуЯкось рано-раненько
За роки довгого життяЗа себяЗагадковий феномен
Загнанной лошадьюЗагублена красаЗакон для всіх
Законний господар або ж Ну й нахаба!ЗавистьЗайва краплина
Зеркало душиЗіркиЗнал я женщин
Золота рибкаЗоря моя вже впалаЗупиниться серце
Вы творческий человек?
У Вас есть собственные стихи или проза?
Вы имеете отношение к нашему городу - Кривому Рогу?
Мы будем рады абсолютно бесплатно опубликовать Ваше творчество в текущем разделе.
Для этого нужно просто написать нам.