Кривой Рог > Писатели и поэты > Грес Анатолий Петрович > Кайф | Писатели и поэты Кривого Рога - 1775.dp.ua
Частина перша
КРОКИ В ПЕКЛО

“... коли б знали вони, які фізичні і моральні муки несуть з собою "звеселяючі" токсичні речовини, то, без сумніву, вжахнулися б. Але хто, як не ми з вами, повинен розповісти їм про це, попередити їх...”
Л.Богданович, Доктор медичних наук.


ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

Сергійко сидить за столом, але дивиться не в розгорнуту книгу, а у широко відчинене вікно, за яким сміється і плаче, скрегоче і вирує, немов ранній весняний потік, шалене, розбуджене новим днем, міське життя. Сергійко замріяно мружить очі. Та ось до скроні несподівано доторкується тепла материнська щока, волосся куйовдять ніжні руки і повертають хлопця з країни мрій у буденну дійсність.
– Ма-а!.. Ну мам... – Сергійко вертить головою, втягує її поміж гострих кістлявих плечей, намагається ухилитися від маминих поцілунків. – Ну все, мамо, все! Ти краще скажи, – широкі чорні брови юнака сходяться на переніссі, – краще пригадай … На обіцянки що? Можна вже й наплювати?..
– Що за безглузде питання, синку? – щиро дивується Віра Петрівна. – Зазвичай, порядна людина собі цього ніколи не дозволить. Як кажуть, давши слово – держись, не давши – кріпись.
– Хочеш сказати, сказано -- зав’язано? Чи не так? Тоді, – широкий лоб Сергійка знову морщиться, – тоді пригадай, що ти обіцяла ще взимку?
Віра Петрівна замислюється. Від її уважного погляду не сховався ледь помітний промінець надії, що ковзнув по обличчю сина. А Сергійко вмить заговорив голосно, поспішно, так, наче й спрвді побоювався, що мати не захоче вислухати його до кінця.
– А ти, ти, ма, Льошку пам’ятаєш? Пам’ятаєш?! Ну, той, що заходив до мене на минулому тижні. Рудий такий... Увесь в ластовинні... Ще так чемно до тебе вітався…
– Пригадую, пригадую. Ще б не пам’ятати: пиріжки мої як за себе кидав. Щоправда… дивний якийсь, з ніг до голови ланцюжками, бряцалками різними обвішаний. Вражаюча персона, нічого не скажеш. Але до чого тут мої обіцянки?
– А до того... – Сергійко ніби відчув, що бовкнув якусь зайву непристойність, і його щоки спалахнули вогнем, великі очі враз сховались під дахом густих вій. Трохи помовчавши, він тихо заговорив. – Льоха, ма, справді особистість. Він поступив, було, у технікум, але... Коротше, предки не звернули на це уваги і віддали його в десятий. А бачила б ти, який у Льохи “маг”! Предки приволокли з загранки. Рудому на День народження подарували... А які у Льохи записи! Від них всі наші у захваті!
– Уявляю... Від тих записів – голова гуде. Окрім брязкоту та виття у тій музиці, певно, ні мелодій, ні ритмів, ні…
– Та що ти розумієш в сучасній музиці?! – Сергійко аж підскочив і почервонів. – Ні, ти, звичайно, заслуховуєшся Пугачовою, Леонтьєвим, Кобзоном. – Та чи говорять тобі щось такі імена, як Джон Леннон, Пол Макартні, Курт Кобейн!? Чи чула хоч краєчком вуха про Джиммі Хендрікса та його “хеві-метал-рок”? Знаєш, ма, у Льохи є записи майже всіх рок-груп, усіх альбомів “Нірванни”.
– Ну, досить, Сергійку. Нічого мені такими нісенітницями голову забивати. Ти щось все – навкруги та довкола: що я там взимку тобі наобіцяла, говори?
Віра Петрівна сіла за стіл і уважно подивилася сину у вічі. А він знову сховав очі і не поспішав нагадувати про її обіцянку. Ледь стримуючи роздратування, мовчала й мати: “Ти ба, я його Куперів не знаю! Його Мейсонами не цікавлюсь! Теж мені меломан...” Нарешті Сергійко підвів голову і заговорив.
– Гаразд, ма. Я скажу. Тільки ти … не гнівайся і не ображайся. Розумієш, увесь наш клас у фірмових джинсах ходить. У фірмових!.. Розумієш? А ти … обіцяла... Думав, сюрприз до Дня народження готуєш...
– Ах, он воно що! Джинси! Так би й сказав. Але ж фірмові влетять нам в копієчку. Ох-хо-хо... А, може, синку, звичайними обійдемось? Ну, сам подумай: я у тебе хто? Бізнес-леді, королева бензоколонки? Чи може ночами золоті зуби клепаю?
Віра Петрівна, намагаючись щось пригадати, враз змовкла. На її ще молоде і вродливе обличчя впала тінь розчарування. За хвилину вона рішуче підвелась, витягла з шафи перев’язаний стрічкою пакет і, всміхаючись, підійшла до сина.
– Ось, синку... Візьми. Це від мене. То таки правду кажуть, що книга – кращий подарунок. Джинси зносяться й викинеш, а книга вчить, як на світі жити. Не знаю, як там ваш Мейсон, а от Максим Горький казав: “Усім кращим в мені я зобов’язаний книгам”. А ще стверджував, що книга – чи не найвеличніше диво з усіх див, створених людством на шляху до щастя. Вітаю тебе, синку, з днем народження!
Іменинник, ухилившись від материнських поцілунків, нетерпляче розкрив пакунка і здивовано прочитав:
– “У світі відринених”?! Навіть так? Записки колишнього каторжанина Петра Якубовича? Цікаво, цікаво... Дякую, ма!..
З першої сторінки книги на Сергія дивились добрі, оповиті смутком очі. Вони неначе закликали до спілкування.
– Я теж десь читав, що книга – то ціле суспільство. Але вибач, мам, ніяк не второпаю, чому оце ти вирішила занурити мене у “благородне” товариство … відринених?
– А, знаєш, синку?.. У житті, як на довгій ниві. Життя, як та стерня, не вколовши ноги, не пройдеш. От, почитаєш цю книгу, багато чого зрозумієш. А поживеш -- і сам переконаєшся.
– Звичайно ж, почитаю. Може, дізнаюсь, як уникнути в’язниці та каторги. А за подарунок, – Сергійко підвівся і вимушено всміхнувся, – за подарунок спасибі. Ні, правда, – книга, мабуть, цікава. А джинси... Може, ще десь на чомусь зекономимо. І тоді! Тоді і я виглядатиму модно.
– Ну, от і добре, синку! От і гаразд. Іди, погуляй. Ось…
Вона покопалась у гаманці і, знічено всміхаючись, промовила:
– Ось... Може в кіно з хлопцями чи на дискотеку. Та пригости їх морозивом. І не кисни ти, ради бога! Купимо ми тобі джинси. Обов'язково купимо.
– Все нормально, ма. Все о'кей! Сама не кисни.
Він легко вловлював найменші коливання маминого настрою, її ледь помітні душевні негаразди і тривоги. Вловив і оці, погано приховані роздратування і невдоволення. А так хотілось, як колись, маленьким, притиснутись у цю хвилину до її грудей і відчути на своїй голові материні теплі і ласкаві руки. На його обличчі з'явилась ледь помітна посмішка, і він тихо повторив:
– Дякую, мамо. Від усієї душі...
Довгий дзвінок у двері примусив обох здригнутись. Переглянулись. Сергійко відразу спохмурнів, обірвав розмову і визирнув у двір. Там нікого не було.
– Відчини, будь ласка, – Віра Петрівна враз заметушилась, обличчя їй вкрилось рожевими плямами. Боячись зустрітися з сином поглядом, вона запитала:
– Ти що, когось запрошував?
У цей, його святковий День, Сергійко нікого не запрошував, але двері відчиняв з таємною надією. На порозі, ухопившись руками за одвірки, стояв, похитуючись, худорлявий, середнього зросту чолов’яга. На зарослому обличчі виділявся гачкуватий, темно-фіолетового кольору ніс. Від непроханого гостя тхнуло неприємними запахами горілчаного перегару і тютюнового диму. Він відверто нахабно посміхався і мружив маленькі закислі очі. Це був Степан Іванович, колишній материн товариш по роботі. Жив він по сусідству, у своїй напівпорожній квартирі, і останнім часом ніде не працював.
– А-а-а! Це ти, Сергуню? Ну, привіт, мужик, привіт! – протягуючи хлопцеві руку, п’яничка відразу поліз цілуватися. – А-а-а … маман?.. Вдома?
Сергійко аж затремтів від люті. Мабуть, аби здаватись трішечки вищим, він підняв голову і підсвідомо стиснув тремтячі кулаки.
– Ну, чого втупився?! Мати, запитую, вдома?! – гаркнув роздратовано зайда. Його обличчя несподівано розпливлось в єхидній посмішці, і він тихо засичав:
– А що це ми сьогодні... такі красунчики? Га? Ну, всьо, всьо, малюк! – і, відштовхнувши хлопчину плечем, побрів у кімнату.
За два роки вимушеного спілкування Сергійко встиг зненавидіти цю людину усім своїм єством. Ота невимовна ненависть підлітка, пошарпаного драмами власної сім’ї, народжувалась його безтямною любов’ю до матері. Він любив Віру Петрівну своєю, синівською любов’ю. Любив за щирість, доброту і непідробну ласку. Він вважав її найкрасивішою з усіх жінок, яких тільки знав, і ладен був любити тільки за те, що вона була його матір’ю. Але ніяк не міг збагнути одного, чому це вона, така красива, така розумна й розсудлива, ні з того ні з цього погодилась на стосунки з цим нахабою? Що змушує її догоджати негіднику всупереч своїй волі? Звідки ж недосвідченому підлітку було знати, що його матір і дядька Степана пов’язали найміцніші і найжахливіші ланцюги – одинокість та непотрібність усьому оточуючому світові? Кілька років тому у Степана Івановича була цілком пристойна сім’я. Не так, щоб повністю щаслива, та все ж – власна сім’я. І от, згодом, чоловік став помічати, як його благовірна все ретельніше готується до роботи. Звечора – манікюр, модна зачіска, живильна маска для обличчя. Уночі – ніякої тобі взаємної близькості. Вранці – годину з праскою біля суконь, ще більше – біля дзеркала з кремами та помадами. Усе це змусило Степана Івановича вдатись до крайнощів: він почав шпигувати за власною дружиною і врешті-решт застукав її на гарячому. А дружина, замість того, щоб покаятись, у відповідь:


Добавить комментарий
Ваше имя:
Введите код:
Комментарий:

А сынов все несут...А ти думай... думай...А вже котра осінь
Афганская аллеяАфганский вальсАллея света
БальзамБежит рекаБелая сирень
Без названияБеззаперечна істинаБілі тумани
Білий танецьБуянБуян
Было счастьеБыть может, не желтые листьяЧаклунка
Час каміння збиратиЧас проб'єЧервоні сльози
Четверта заметільЧетвертая метельЧетвертая метель
Чи то доля?..Чи залишимось кріпаками?..Чорна помста
Чорні тюльпаниЧорний снігЧто рассказать тебе, родимый?..
Цикламенні доліЦінуймо вчасноЦветы и звёзды
Цвіт калиниДарунок від БогаДе моя родина?
Девочка, девушка, женщинаДіти наші, дітиДжерело кохання
До тебеДомашние музеиДорога до раю
ДругуДума про КобзаряДва крила душі моєї
Є, що тілом...ЭхоЕще одно слово
Есть только жизньФотографияФрески пам’яті
Гірка спадщинаГитара и яГлаза
Глазами простого украинцаГоды, годыГорицвет
Хіба я винен?..Химеры счастьяХобі
Хто кого врятував...Хто кого врятував...Хвилини мовчання
И только ночьюІду до ТарасаІстина
Из неизведанного мираЖеланиеЖелания
Життя втомилоЖорстоке милосердяК юбилею
Кажется, вчераКак будто-бы вчераКак солнце
КайфКазка про Добре Серце, Мудру Голову та ЯзикКазка про Добро і Зло
Казка про ДолюКазка про ДолюКазка про Душу і Тіло
Казка про Душу і ТілоКазка про Гріхи і ПрощенняКазка про Життя або Полюби Смерть свою
Казка про любов і ненавистьКазка про молодість і старістьКазка про Память та Безпамятство
Казка про Правду-Справедливість та КривдуКазка про РічкуКазка про річку
Казка про Розум, Пам’ять та Безпам’ятствоКазка про ЩастяКазка про Сонце, Землю та Місяць
Казка про Сонце, Землю та МісяцьКазка про совістьКінь і свиня (байка)
Коли прийде мій часКоли прийде остання митьКолись...
КолокольчикКури не винніКузьмине болото
Кузнецовський вальсКвіти посаджуКвіти запізнілі
Ласкаво запрошуємоЛебеді біліЛебідь, Рак і Щука (байка)
ЛекарстваЛинуть хмариЛисочка
Літа моїЛысочка (из книги "Преданные")Любимой
ЛюблюЛюдці і горобціМелодия одиночества(Из книги "Преданные")
Мелодия одиночества(Из книги "Преданные")Мелодія самотностіМене не в силі полюбити ти
Мені однаковоМертві бджолиМи для жінок... або гірка істина
Ми скоро підемоМіжсезонняМісто над стиром
Мне бы спеть о судьбеМоє полеМожет из сказки
МолитваМостыМой стих
Моїй земній зоріМужчины не плачутНа дереві, на дубочку
На побачення (Оповідання)На руинахНа свидание (из книги "Преданные")
На вечном постуНачало началНад обрієм
Над самотнім кленомНароде мійНас так мало осталось
Настане часНавчітьНе бойтесь, вас не потревожу
Не бросайте на ветер словаНе хлібом єдинимНе люблю
Не оставляй меня!Не пнусь ни в корифеї, ніНе про себе тільки
Не распрощатьсяНе сбывшееся завещаниеНе учите нас жить
Не забули б...Не забывайте!Негрибные дожди
НеизбывностьНелиньНемеркнущие звезды
Неньчин рушникНеньчина пісняНепрохана - некликана...
Неужели так мало осталосьНевідомістьНічна пригода
НікаНика из книги "Преданные"Ніка (Оповідання-реквієм)
Низький уклінО, человечки!..О, камни!..
О спорт, ти -- світ!Ода чаюОдній земній зорі
ОксанаОсь і друге крило...Осеніє
Отак живуОтцвела сиреньОй, не вмирай, клене
Ой, не втихає...ПамятьПамяті Євгена Журавського
Памяти сина ІгоряПерезарядивПетро - Голуб
Підкови щастяПісня про ДніпроПісня про Кривий Ріг
Піймати карасяПламя и пепелПлетью по сердцу
По ком это колокол?..По воле совестиПобачення з поліссям
ПочудилосьПодамся в артистиПодих незримої тіні
Подорож у життяПокаяниеПоліська легенда
ПолісяночкаПонад стиромПора, пора
ПорозумілисьПоследний подарокПосох
ПоспішаймоПостріли в себеПостріли в себе
Повідай, сину...ПраведникамПравнучці Олі на перші роковини
Превыше клятвыПро розумПроснись!
Прости за всёПростити не зможеРано списывать
Роки молодіРоман без продолженияРоса и солнце
Розумні дітиСе ля віСемейные альбомы
Серце матеріЩастяСхилилися верби
Сирота-тополяСкит и храмСлед
СловаСмутокСніг
Снова падают пистьяСобратьям по перуСолодкі сльози
СонСпадщинаСповідь
Стежка до серцяСударка и женаСвіте мій
Світе мій яснийСвята земляСын
Такая зимаТам брат брату не мститТатьянам
Тэдиум витэТеньТи – одна
Тисячоліття третьогоТолько бы вместеТретий тост
Троянда і шипшинаТроянди для ДіаниУ широкім полі
Уходит в прошлое войнаУкраїнці мої, українціУкраїнське село
Усім усіхВальс юностиВчора було літечко
Вечная юностьВелкам, о Евро!Вельможе
ВетерВетеранамВезе ж людям!
ВідпочиньВіє вітер в поліВийди, доню, у зоряну ніч
Вже котрий рік?..Владыки вечностиВогонь вогнем...
Восьмидесятые ХХ-го столетьяВот почему вздыхали горыВремена года
Все чаще слезыВсе попередуВсе простят
Высшая наградаЯ до вас повернусьЯ жить устал...
Я посилаю тобіЯ уйдуЯкось рано-раненько
За роки довгого життяЗа себяЗагадковий феномен
Загнанной лошадьюЗагублена красаЗакон для всіх
Законний господар або ж Ну й нахаба!ЗавистьЗайва краплина
Зеркало душиЗіркиЗнал я женщин
Золота рибкаЗоря моя вже впалаЗупиниться серце
Вы творческий человек?
У Вас есть собственные стихи или проза?
Вы имеете отношение к нашему городу - Кривому Рогу?
Мы будем рады абсолютно бесплатно опубликовать Ваше творчество в текущем разделе.
Для этого нужно просто написать нам.