Кривой Рог > Писатели и поэты > Грес Анатолий Петрович > Хобі | Писатели и поэты Кривого Рога - 1775.dp.ua
Хобі то й хобі. Де ж ви бачили людей без захоплень?! На кожному кроці тепер тільки й чути: “Чи є у Вас якесь більш менш пристойне “хобі? ” Або – безцеремонне і трохи шокуюче: “А яке у Вас хобі? ”
Хобають отак, хобають, неначе важко по-людськи запитати: “Скажіть, будь-ласка, чим Ви, шановний, захоплюєтесь?” Можна, звичайно, і зрозуміліше поцікавитись: “Зізнайся, дорогенький, на чому ти... збожеволів? Ну, на чому, так би мовити, схибнувся?” Навіть придуркуватий, і той зрозуміє, чого від нього домагаються. Так ні ж! Видряпали десь у біса оте “хобі” і носяться з ним, як з писаною торбою. Та мова не про те.
Гостював якось у мене земляк з віддаленого хутірця. Для обох – радість. Повечеряли, як годиться. Розговорились. Усі сторони життя зачепили, навіть інтиму ненароком торкнулися. Ну, я візьми та й бовкни:
– Слухай, Хомо, а у тебе є... хобі?
Той прикинувся глухонімим, а коли я перепитав, він вирячив очі, побагровів, неначе його останнім словом обізвали.
– Який ще в біса хобіт? Я тобі що – індик, чи... слон індійський?! – завівся він з півоберта.
Про гарячу вдачу Хоми на хуторі ходили легенди, тому я спробував його якось заспокоїти.
– Ну, що ти, земляче? Чого ти кип’ятишся? Я ж – зовсім не про те, про що ти подумав. Просто, як товариш цікавлюсь... яке, все ж таки, у тебе... хобі?
Щось переваривши у своїх захмелілих мізках, Хома трохи заспокоївся. Мабуть, він гарячково підшукував достойну відповідь, та так і не придумавши нічого кращого, перехилив ще одну чарчину і з неприхованою гордістю і затухаючим обуренням випалив:
– І чого ти прив’язався, як муха до кізяка?! Яке хобі, яке хобі... Яке маю, таке, чуєш, і моє. Пойняв, яке? Принаймні, моя благовірна... Та що там дружина... Якщо поміж нами – то навіть рідна кума... Ніхто! Чуєш, ніхто досі на моє хобі не нарікав! Тепер зрозумів, яке?
А що ж тут не зрозуміти. Хобі, воно, як і доля, у кожного своє. Он, сусідський дідусь, нумізмат чортів, усе життя старовинні монети збирає. Так над ними тремтить, так тіпається, ніби за ті монети мріє місце у раю купити. А мій колишній однокашник, – він щоправда завжди вважався диваком, – так той на годинниках схибив. Всі кімнати ними пообвішував, серед ночі підхоплюється, придивляється, прислухається. За мисливців тут вже й говорити нічого. Дехто з них так захоплюється вбивствами, що без них життя собі не уявляє.
І кожного хобіста можна зрозуміти. Хому – теж. Молодий, дужий, гарячий. На симпатичних жіночок ласий. А що? Може, у нього таке хобі... Одначе, оте, ненароком кинуте Хомою, “ні дружина, ні кума не нарікали”, змусило мене задуматись і поринути у спогади. Чому туди? Бо саме там сподівався здибати відповідь на цікаве, що так мене непокоїло, питання: “А звідки вони, взагалі, беруться оті дивні захоплення? ” Братів начальник, тридцятилітній красень і здоровань Микола Іванович, як і всі нормальні люди, теж мав своє хобі. Він не те, що захоплювався рибалкою, він нею марив. І хоч частенько замість риби приносив додому міцні запахи жіночих парфумів, а взамін вислуховував від дружини таке, від чого навіть у сусідів вуха в’яли, своєму захопленню одначе ніколи не зраджував. Тільки-но на поріг свята чи вихідні, Микола Іванович – за телескопічну вудочку і гайда з дому. У будь-яку пору року! Рано-ранесенько! Не зважаючи на примхи погоди і бурчання дружини.
– На природу-матінку! На природу, моя любонько, – щоразу виправдовувався він перед благовірною. – А як же?! Свіже повітрячко, річечка... Тишечка... Пляше... Заспокоює, знаєш. Перевірено! І душу лікує, й... тіло.
Замаскована під тростину вудочка ще звечора чекала у кутку в коридорі. А Микола Іванович тієї суботи хоч трохи й проспав, та все ж підійшов до трюмо і взявся старанно пов’язувати червону, як вогонь, краватку на сніжно-білу, щойно випрасувану сорочку. Робив він це з неприхованим задоволенням, робив завжди, коли, як сам казав, збирався на особливо відповідальну рибалку.
– То тільки дилетанти вважають, – пояснював Микола Івано-вич дружині, – тільки дилетанти, золотко... – що на рибалку мож-на йти в отих блазенських чоботях, в отому бруднозеленому одязі. Ні-і-і! Рибоньки, вони – дивні створіння. Якщо не завжди й розумні, то, як правило, хитрі. Та ти не гнівайся, моє сонечко, не клекочи. Краще зрозумій раз і назавжди: для відповідальної рибалки одяг – над усе...
Лідочка, – “сонечко” Миколи Івановича, – не поступалася чоловікові ані молодістю, ні здоров’ям та вродою. Вислуховуючи чергову лекцію досвідченого рибалки, вона, всупереч очікуванням Миколи Івановича, не проронила жодного слова. А коли той вже був готовий ступити за поріг, дістала з шафи свої нові сукні і почала приміряти їх прямо у чоловіка на очах. Микола Іванович вважав свою дружину за ревнивицю, котрої світ не бачив, тому був готовий чекати від неї чого завгодно. А от второпати відразу, що означало оте її підозріле мовчання і демонстративне пере-вдягання ніяк не міг. Невідомість насторожувала і лякала. Тоді Микола Іванович пішов на дипломатичну хитрість і заговорив першим.
– То – пусте, Лідочко, що ти у готелі покоївкою працюєш. Ти у мене – людина освічена. Не у кожного стрічного дружина три дипломи має. Та, всупереч цьому, десь в глибині душі так прикро, так боляче робиться... Адже власного чоловіка, найближчу, можна сказати, людину не хочеш зрозуміти... А як же, хобі моє, бач, тобі не подобається!..
Лідочка і цього разу промовчала, та Микола Іванович, все-таки встиг вловити кинуті в його бік кислу посмішку і відверто презирливий погляд. Шостим чуттям він вловив наближення чогось недоброго і незвичного. Від підозри і гніву аж мутніло в голові, тремтіло усе тіло, та він умів брати себе в руки, а тому розважливо продовжував:
– М-м-да! І яка ж ти у мене, голубонько, недалека. Ну, кому, скажи, кому, як не дружині рибалки, знати, що кожна пристойна рибонька клює на своє? От, приміром, темпераментна блонди... вибач, серденько, щука. Так вона, хижачка, на оцю червону краватку, як на золотий медальйон... те-те-те, вибач, – на мідну блешню кидається. Перевірено, дорогенька. Як нічний метелик на вогник. Або... молоденька красноперка. О-о! Тій замість гачка... строгий вечірній костюм, І обов’язково з блакитною “бабочкою”, подавай. Отакі вони, рибоньки. А візьми стерлядку. Ну-у, худа така. Все задком... вибач, хвостом вертить. Найневибагливіша, скажу тобі, з рибочок, їй і отого зеленого ганчір’я, що я минулої суботи одягав, цілком вистачає. Перевірено!
Микола Іванович продовжував охоче відкривати дружині най-тонші особливості “відповідальної” рибалки, сподіваючись ви-вести її тим самим з загрозливої рівноваги. А Лідочка зробила нарешті свій остаточний вибір і зупинилась на червоній шовковій блузці і чорній, короткій і до непристойності прозорій спідничці.
– Ну, я-а-а-к?! – крутнулась вона перед чоловіком і весело розсміялась. – Червоне з чорним. Як у Стендаля. Правда, романтично? Здається, це мені найбільше личить. Що скажеш, любий?
У Миколи Івановича від подиву відвисла щелепа і відібрало мову. Йому навіть здалося, що свою Лідочку він бачить вперше. Від захвату гнів і підозра пригасли, притупились. А дружина все ще засліплювала його чарівною посмішкою і від того ставала і звабливішою, і загадковішою. Мабуть, вона вирішила дотиснути чоловіка остаточно, бо, як ніколи спокійним, з печальною інтонацією, голосом продовжувала:
– Ех, Колю, Колю! Який ти у мене догадливий! Бо кому, скажи, як не чоловікові справжньої шанувальниці грибів знати, що... От приміром, блондини... Вибач, Колю, білі гриби. Так вони, голубе, на червоне з чорним ну... мало не на асфальті з’являються. А для рудих, себто... для рижиків, так тим неодмінно щось жовтогаряче подавай. Хоч спіднє, аби тільки їх улюбленого кольору. Вони тоді, баламути бісові, джиґуни безсердечні, альфонси прокляті... Вони, Колю, самі... у мій кошик... А підспідничники?! А підколготники?!
Лідочка все говорила, говорила, не даючи чоловікові навіть рота розкрити. Та коли, ніби на званий вечір, почала одягати дорогі прикраси, терпець йому урвався.
– І куди оце, скажи, дорогенька, ти так налаштовуєшся?! На грибних місцях я не новачок, та отаких розцяцькованих я там щось не зустрічав. Т-ти, Лідочко, того... – чоловік зірвав з шиї краватку і жбурнув її у відро для сміття, – ти... ти от що...
А вона ніби не помічала отієї його душевної лихоманки і вела далі:
– Ото ж я й кажу, я згодна; на одяг – реагують, ще й як. Але не тільки рибоньки, а й мої грибоньки. Голівка брюнета... Ой, вибач, Колю, чорного гриба, на біле з блакитним з будь-яких заростей за якісь миті піднімається. Перевірено, Колю!
Лідочка змовкла, співчутливо подивилась на чоловіка і тихо зітхнула,
– Ех. Колю, Колю!.. Ми з тобою хоч і тихі, а все ж ... справжні мисливці. Ти собі на щучок, стерлядок, вертихвосток полюєш, а чим я гірша? У мене теж... своє хобі. От і налаштувалась сьогодні на... підосиновиків, підберезовиків. До речі, ти не знаєш, чому їх так називають?
І Лідочка тихо заспівала: “Под березой, под березой, полюбила я его красивого...”
– То, Колю, таки правда: щастя – коли тебе розуміють. Ми з тобою теж щасливі, адже так добре розуміємо один одного. Тож ловись, рибко, велика й маленька. Та не насуплюйся ти, не злись! Краще і мені побажай не стерильною, вибач, не з порожнім коши-ком повернутись. Ну, бувай... До вечора, голубе...
Наступної суботи благовірний всупереч звичці з самого ранку взявся прибирати квартиру. У кутку валялись залишки потроще-ної ним вудочки. А Лідочка, одягнена в новий квітчастий халатик, готувала на кухні сніданок і наспівувала свою улюблену пісеньку: “Мы с тобой два берега у одной реки... ”
Отакі, значить, вони бувають, людські хобі. А я ще дивуюсь Хомі і його захопленню, а я – не розумію, звідки все береться. У кожного – своє! Ось всеосяжний переклад цього чужоземного слова. І цим – все сказано.


Добавить комментарий
Ваше имя:
Введите код:
Комментарий:

А сынов все несут...А ти думай... думай...А вже котра осінь
Афганская аллеяАфганский вальсАллея света
БальзамБежит рекаБелая сирень
Без названияБеззаперечна істинаБілі тумани
Білий танецьБуянБуян
Было счастьеБыть может, не желтые листьяЧаклунка
Час каміння збиратиЧас проб'єЧервоні сльози
Четверта заметільЧетвертая метельЧетвертая метель
Чи то доля?..Чи залишимось кріпаками?..Чорна помста
Чорні тюльпаниЧорний снігЧто рассказать тебе, родимый?..
Цикламенні доліЦінуймо вчасноЦветы и звёзды
Цвіт калиниДарунок від БогаДе моя родина?
Девочка, девушка, женщинаДіти наші, дітиДжерело кохання
До тебеДомашние музеиДорога до раю
ДругуДума про КобзаряДва крила душі моєї
Є, що тілом...ЭхоЕще одно слово
Есть только жизньФотографияФрески пам’яті
Гірка спадщинаГитара и яГлаза
Глазами простого украинцаГоды, годыГорицвет
Хіба я винен?..Химеры счастьяХобі
Хто кого врятував...Хто кого врятував...Хвилини мовчання
И только ночьюІду до ТарасаІстина
Из неизведанного мираЖеланиеЖелания
Життя втомилоЖорстоке милосердяК юбилею
Кажется, вчераКак будто-бы вчераКак солнце
КайфКазка про Добре Серце, Мудру Голову та ЯзикКазка про Добро і Зло
Казка про ДолюКазка про ДолюКазка про Душу і Тіло
Казка про Душу і ТілоКазка про Гріхи і ПрощенняКазка про Життя або Полюби Смерть свою
Казка про любов і ненавистьКазка про молодість і старістьКазка про Память та Безпамятство
Казка про Правду-Справедливість та КривдуКазка про РічкуКазка про річку
Казка про Розум, Пам’ять та Безпам’ятствоКазка про ЩастяКазка про Сонце, Землю та Місяць
Казка про Сонце, Землю та МісяцьКазка про совістьКінь і свиня (байка)
Коли прийде мій часКоли прийде остання митьКолись...
КолокольчикКури не винніКузьмине болото
Кузнецовський вальсКвіти посаджуКвіти запізнілі
Ласкаво запрошуємоЛебеді біліЛебідь, Рак і Щука (байка)
ЛекарстваЛинуть хмариЛисочка
Літа моїЛысочка (из книги "Преданные")Любимой
ЛюблюЛюдці і горобціМелодия одиночества(Из книги "Преданные")
Мелодия одиночества(Из книги "Преданные")Мелодія самотностіМене не в силі полюбити ти
Мені однаковоМертві бджолиМи для жінок... або гірка істина
Ми скоро підемоМіжсезонняМісто над стиром
Мне бы спеть о судьбеМоє полеМожет из сказки
МолитваМостыМой стих
Моїй земній зоріМужчины не плачутНа дереві, на дубочку
На побачення (Оповідання)На руинахНа свидание (из книги "Преданные")
На вечном постуНачало началНад обрієм
Над самотнім кленомНароде мійНас так мало осталось
Настане часНавчітьНе бойтесь, вас не потревожу
Не бросайте на ветер словаНе хлібом єдинимНе люблю
Не оставляй меня!Не пнусь ни в корифеї, ніНе про себе тільки
Не распрощатьсяНе сбывшееся завещаниеНе учите нас жить
Не забули б...Не забывайте!Негрибные дожди
НеизбывностьНелиньНемеркнущие звезды
Неньчин рушникНеньчина пісняНепрохана - некликана...
Неужели так мало осталосьНевідомістьНічна пригода
НікаНика из книги "Преданные"Ніка (Оповідання-реквієм)
Низький уклінО, человечки!..О, камни!..
О спорт, ти -- світ!Ода чаюОдній земній зорі
ОксанаОсь і друге крило...Осеніє
Отак живуОтцвела сиреньОй, не вмирай, клене
Ой, не втихає...ПамятьПамяті Євгена Журавського
Памяти сина ІгоряПерезарядивПетро - Голуб
Підкови щастяПісня про ДніпроПісня про Кривий Ріг
Піймати карасяПламя и пепелПлетью по сердцу
По ком это колокол?..По воле совестиПобачення з поліссям
ПочудилосьПодамся в артистиПодих незримої тіні
Подорож у життяПокаяниеПоліська легенда
ПолісяночкаПонад стиромПора, пора
ПорозумілисьПоследний подарокПосох
ПоспішаймоПостріли в себеПостріли в себе
Повідай, сину...ПраведникамПравнучці Олі на перші роковини
Превыше клятвыПро розумПроснись!
Прости за всёПростити не зможеРано списывать
Роки молодіРоман без продолженияРоса и солнце
Розумні дітиСе ля віСемейные альбомы
Серце матеріЩастяСхилилися верби
Сирота-тополяСкит и храмСлед
СловаСмутокСніг
Снова падают пистьяСобратьям по перуСолодкі сльози
СонСпадщинаСповідь
Стежка до серцяСударка и женаСвіте мій
Світе мій яснийСвята земляСын
Такая зимаТам брат брату не мститТатьянам
Тэдиум витэТеньТи – одна
Тисячоліття третьогоТолько бы вместеТретий тост
Троянда і шипшинаТроянди для ДіаниУ широкім полі
Уходит в прошлое войнаУкраїнці мої, українціУкраїнське село
Усім усіхВальс юностиВчора було літечко
Вечная юностьВелкам, о Евро!Вельможе
ВетерВетеранамВезе ж людям!
ВідпочиньВіє вітер в поліВийди, доню, у зоряну ніч
Вже котрий рік?..Владыки вечностиВогонь вогнем...
Восьмидесятые ХХ-го столетьяВот почему вздыхали горыВремена года
Все чаще слезыВсе попередуВсе простят
Высшая наградаЯ до вас повернусьЯ жить устал...
Я посилаю тобіЯ уйдуЯкось рано-раненько
За роки довгого життяЗа себяЗагадковий феномен
Загнанной лошадьюЗагублена красаЗакон для всіх
Законний господар або ж Ну й нахаба!ЗавистьЗайва краплина
Зеркало душиЗіркиЗнал я женщин
Золота рибкаЗоря моя вже впалаЗупиниться серце
Вы творческий человек?
У Вас есть собственные стихи или проза?
Вы имеете отношение к нашему городу - Кривому Рогу?
Мы будем рады абсолютно бесплатно опубликовать Ваше творчество в текущем разделе.
Для этого нужно просто написать нам.