Кривой Рог > Писатели и поэты > Грес Анатолий Петрович > Чи залишимось кріпаками?.. | Писатели и поэты Кривого Рога - 1775.dp.ua
Наближався ювілей. Та ще й який! Подібні ювілеї випадають хіба що раз у тисячоліття. Один відсоток населення Землі, – сорок вісім мільйонів жителів невеличкої країни, – готувались відзначити десяту річницю незалежності своєї держави. То були не тільки одні українці. Сотні тисяч з них говорили мовами інших народів, але в їх паспортах стояв напис: “Громадянин України”. Хоч мова і йде про сорок вісім мільйонів, але скільки залишилось насправді українських підданих з тих п’ятдесяти двох, колись загальносоюзних, достеменно сказати ніхто не міг. Та ні для кого не було секретом, що незалежній державі кожен рік її самостійності обходився близько півмільйонним скороченням населення. Причин тому було безліч, але говорити про таке у ювілейний рік вважалося непатріотично. Натомість, салоїди, як їх жартома називали у більшості країн, хизувались своєю незалежністю, де тільки могли. Нею пишались навіть ті, хто однією рукою голосував за збереження участі колонії в складі “великого і непохитного”, – а іншою – за “самостійну неньку...” Ненька готувалась до свята. А її громадяни продовжували жити буденним життям. Одні обробляли землю. Інші добували вугілля і нафту; одні підраховували надприбутки, інші – збитки. Одні веселились, інші – сумували, одні народжувались, інші йшли в небуття. І усіх їх об’єднувало тільки одне: громадянство.
Одного такого передсвяткового дня колишній пожежник, а віднедавна – початкуючий пенсіонер Микола Трибрат, поспішав у лікарню. Ось уже більше півроку батракував він у чужій тепер Москві і , чи то ковтнувши в дорозі холодної горілки, чи переївши морозива, пхався тепер з ангіною до лікаря. Штовхаючись біля регістратури, Микола почув у черзі біля віконечка знайомий знервований голос.
– Кажу, до психіатра, значить до психіатра! І бажано – сьогодні. Як на наступний тиждень?! Та я ... Я до завтра можу такого натворити! Короче, я за себе не отвічаю!..
У скандалістові Трибрат відразу впізнав свого давнього приятеля, можна навіть сказати – співбрата по пляшці.
– Яшко! Чортяка! Привіт, артисте!
– Колюнько! Звідки?! Де тебе стільки носило?
– Зачекай. Я теж... до лікаря.
– І Вам до психіатра? – рожеві губки у віконечку іронічно всміхнулись. – Останнього талона вашому другу віддала. Якщо хочете, на наступний тиждень...
Трибрат відтіснив від віконця худорлявого молодика, що увесь час покашлював і плювався у хусточку, і грізно насупив брови:
– Залиш його собі, кікіморо розмальована. А мені – до горловика. Зрозуміла?
– Гаразд, до лора, то й до лора. Тільки не нервуйтеся, мужчино, і не обзивайтесь. А взагалі не завадило б і Вам... ну хоча б до невропатолога. Усі такі заведені – пожартувати не можна.
Не змовляючись, приятелі попрошкували з поліклініки до найближчого пивного бару. Вільних столиків вистачало, і вони обрали собі найвіддаленіший, у самому кутку під розкішною віяловою пальмою.
– Ну що, Яшко, – смакуючи свіжим “Чернігівським”, розпочав розмову Трибрат, – артистом, бачу, ти так і не став. Та воно, як подумати, кожен з нас – артист, бо грає у житті тільки свою власну роль. Переважно такого собі незалежно-самостійного... кріпака.
– А шо дєлать, Колюньо? Шо дєлать? Таке се ля ві. А кріпаками нас ще Петро зробив...
– Пиво, кажу, у них сьогодні холоднюще, як крига. А у мене ж ця бісова ангіна. Слухай, Якове, ти що, справді до... психіатра зібрався?
– От-от, і ти туди! – Яшко вже завівся по-справжньому, в маленьких жвавих очах спалахнули мерехтливі вогники. Руки засіпались, великі мокрі губи затремтіли. – Ну скажи, Колюньо, тільки чесно... Чи при своєму розумі отой дивак, котрий сам відчуває потребу у психіатрі? Котрий... та ти слухай, слухай сюди і не поспішай відповідати. От, приміром, я, Яшко Дюбельман...
– А що ти? Людина, як людина. Правда, ми з тобою давненько не бачились. Та з тобою, здається, все о’кей!
– Правда, Колюньо? Ти так вважаєш? А я... останнім часом... Тільки поміж нас. Заплющую перед сном очі і... поруч відразу з’являється...
“Все! Бєлка! Невже допився?!” – сумна здогадка неабияк налякали Трибрата і він важко зітхнув.
– Ех, Яшко, Яшко...
– Та ні, Колюньо! Ні! Це ж зовсім не те, про що ти подумав! – замахав руками Дюбельман. – От і зараз, закрив очі, а бачу, Колюньо, зовсім не тебе. Зліва – психіатра, бородатого дідугана у білому халаті з окулярами на носі. А праворуч... от тобі й о’кей. Праворуч... пригадую, колись ще в школі “Собаче серце” читав. Поки осилив, остаточно замучився. Та так майже нічого тоді і не второпав. А ось тепер булгаківський Шариков почав з’являтись поруч.
– Нічого особливого, Яшко! Нічого особливого. Буває. Від пере-втоми, від перебору... Мало що. Одним словом, як ти завважив, таке се ля ві...
– Тільки Шариков той якийсь незвичайний, – ніби й не чув приятеля і продовжував своє Яшко, – варто прикрити повіки, а він, суча морда, презирливо кривиться, зверхньо так посміхається. І все шкірить свої дрібні, замусолені губною помадою зуби. І що дивно, Колюньо, – Шариков, а... жінка! Молода, з каблучками на руках. Сережки золоті. Зачіска, як у інтелігентної дами. А зуби, падло, шкірить і гарчить. Ні, Колюньо, у мене точно щось із головою
– Ет, тоже здивував! У житті такі створіння зустрічаються чи не на кожному кроці. Он, коли я з Москви повертався... Так у нашому вагоні провідниця була. Молоде, сопливе, а справжня тобі мегера.
– Та ти ж не перебивай! – роздратовано зупинив Трибрата Яшко. – Ти слухай сюди. Коли розплющую очі, ота мара, ну жінка-Шариков, відразу зникає. І, що цікаво, тоді мені робиться нестерпимо важко, бо подумки я знову повертаюсь до своїх житейських справ. І ось вкотре себе запитую: а чи варто було взагалі затівати отой квартирний обмін?
– О-о! То ти, Якове, у новий палац перекочовуєш, чи що ?! Але ж квартирка у тебе, пригадую, була ого-го!
– Ех, Колюньо, Колюньо! Як летить час! Здається, тільки вчора... А сьогодні можеш мене “поздоровити”. Ось, майже рік у пенсіонерах ходжу. Випроводжали культурно, навіть – урочисто. Грамоту дали і годинника. Подивляйся, мовляв, на стрілки і не забувай, що існує так званий пенсійний термін і середній вік. А пенсія – сам знаєш яка: вороги б наші на неї існували. Думав я думав... І надумав: обмін на двокімнатну – чи не єдиний спосіб вижити. І квартира менша, і якась копійка з’явиться. А вирішивши остаточно, почимчикував до рідного ЖЕДу.
– Зажди, Якове, зажди! Щось я не вловлюю. До чого, скажи, тут жінка-Шариков? До чого, вибач, психіатр? І взагалі...
– До чого?! Хе! Краще давай ще по кухлику. З білокамінної ти, гадаю, не з порожніми кишенями повернувся?.. То пригости старого друга як слід. А я тим часом поясню тобі, що до чого.
Трибрат покопирсався у новенькому шкіряному гаманці, долари сховав, а російські рублі кинув на стіл і поманив бармена пальцем.
– Такі береш? – недбало запитав у молодого хлопця з “бабоч-кою”. – Пиво у вас свіже, неси ще пару кухлів. Решти не треба.
І до Яшка:
– Ну-ну, я слухаю.


Добавить комментарий
Ваше имя:
Введите код:
Комментарий:

А сынов все несут...А ти думай... думай...А вже котра осінь
Афганская аллеяАфганский вальсАллея света
БальзамБежит рекаБелая сирень
Без названияБеззаперечна істинаБілі тумани
Білий танецьБуянБуян
Было счастьеБыть может, не желтые листьяЧаклунка
Час каміння збиратиЧас проб'єЧервоні сльози
Четверта заметільЧетвертая метельЧетвертая метель
Чи то доля?..Чи залишимось кріпаками?..Чорна помста
Чорні тюльпаниЧорний снігЧто рассказать тебе, родимый?..
Цикламенні доліЦінуймо вчасноЦветы и звёзды
Цвіт калиниДарунок від БогаДе моя родина?
Девочка, девушка, женщинаДіти наші, дітиДжерело кохання
До тебеДомашние музеиДорога до раю
ДругуДума про КобзаряДва крила душі моєї
Є, що тілом...ЭхоЕще одно слово
Есть только жизньФотографияФрески пам’яті
Гірка спадщинаГитара и яГлаза
Глазами простого украинцаГоды, годыГорицвет
Хіба я винен?..Химеры счастьяХобі
Хто кого врятував...Хто кого врятував...Хвилини мовчання
И только ночьюІду до ТарасаІстина
Из неизведанного мираЖеланиеЖелания
Життя втомилоЖорстоке милосердяК юбилею
Кажется, вчераКак будто-бы вчераКак солнце
КайфКазка про Добре Серце, Мудру Голову та ЯзикКазка про Добро і Зло
Казка про ДолюКазка про ДолюКазка про Душу і Тіло
Казка про Душу і ТілоКазка про Гріхи і ПрощенняКазка про Життя або Полюби Смерть свою
Казка про любов і ненавистьКазка про молодість і старістьКазка про Память та Безпамятство
Казка про Правду-Справедливість та КривдуКазка про РічкуКазка про річку
Казка про Розум, Пам’ять та Безпам’ятствоКазка про ЩастяКазка про Сонце, Землю та Місяць
Казка про Сонце, Землю та МісяцьКазка про совістьКінь і свиня (байка)
Коли прийде мій часКоли прийде остання митьКолись...
КолокольчикКури не винніКузьмине болото
Кузнецовський вальсКвіти посаджуКвіти запізнілі
Ласкаво запрошуємоЛебеді біліЛебідь, Рак і Щука (байка)
ЛекарстваЛинуть хмариЛисочка
Літа моїЛысочка (из книги "Преданные")Любимой
ЛюблюЛюдці і горобціМелодия одиночества(Из книги "Преданные")
Мелодия одиночества(Из книги "Преданные")Мелодія самотностіМене не в силі полюбити ти
Мені однаковоМертві бджолиМи для жінок... або гірка істина
Ми скоро підемоМіжсезонняМісто над стиром
Мне бы спеть о судьбеМоє полеМожет из сказки
МолитваМостыМой стих
Моїй земній зоріМужчины не плачутНа дереві, на дубочку
На побачення (Оповідання)На руинахНа свидание (из книги "Преданные")
На вечном постуНачало началНад обрієм
Над самотнім кленомНароде мійНас так мало осталось
Настане часНавчітьНе бойтесь, вас не потревожу
Не бросайте на ветер словаНе хлібом єдинимНе люблю
Не оставляй меня!Не пнусь ни в корифеї, ніНе про себе тільки
Не распрощатьсяНе сбывшееся завещаниеНе учите нас жить
Не забули б...Не забывайте!Негрибные дожди
НеизбывностьНелиньНемеркнущие звезды
Неньчин рушникНеньчина пісняНепрохана - некликана...
Неужели так мало осталосьНевідомістьНічна пригода
НікаНика из книги "Преданные"Ніка (Оповідання-реквієм)
Низький уклінО, человечки!..О, камни!..
О спорт, ти -- світ!Ода чаюОдній земній зорі
ОксанаОсь і друге крило...Осеніє
Отак живуОтцвела сиреньОй, не вмирай, клене
Ой, не втихає...ПамятьПамяті Євгена Журавського
Памяти сина ІгоряПерезарядивПетро - Голуб
Підкови щастяПісня про ДніпроПісня про Кривий Ріг
Піймати карасяПламя и пепелПлетью по сердцу
По ком это колокол?..По воле совестиПобачення з поліссям
ПочудилосьПодамся в артистиПодих незримої тіні
Подорож у життяПокаяниеПоліська легенда
ПолісяночкаПонад стиромПора, пора
ПорозумілисьПоследний подарокПосох
ПоспішаймоПостріли в себеПостріли в себе
Повідай, сину...ПраведникамПравнучці Олі на перші роковини
Превыше клятвыПро розумПроснись!
Прости за всёПростити не зможеРано списывать
Роки молодіРоман без продолженияРоса и солнце
Розумні дітиСе ля віСемейные альбомы
Серце матеріЩастяСхилилися верби
Сирота-тополяСкит и храмСлед
СловаСмутокСніг
Снова падают пистьяСобратьям по перуСолодкі сльози
СонСпадщинаСповідь
Стежка до серцяСударка и женаСвіте мій
Світе мій яснийСвята земляСын
Такая зимаТам брат брату не мститТатьянам
Тэдиум витэТеньТи – одна
Тисячоліття третьогоТолько бы вместеТретий тост
Троянда і шипшинаТроянди для ДіаниУ широкім полі
Уходит в прошлое войнаУкраїнці мої, українціУкраїнське село
Усім усіхВальс юностиВчора було літечко
Вечная юностьВелкам, о Евро!Вельможе
ВетерВетеранамВезе ж людям!
ВідпочиньВіє вітер в поліВийди, доню, у зоряну ніч
Вже котрий рік?..Владыки вечностиВогонь вогнем...
Восьмидесятые ХХ-го столетьяВот почему вздыхали горыВремена года
Все чаще слезыВсе попередуВсе простят
Высшая наградаЯ до вас повернусьЯ жить устал...
Я посилаю тобіЯ уйдуЯкось рано-раненько
За роки довгого життяЗа себяЗагадковий феномен
Загнанной лошадьюЗагублена красаЗакон для всіх
Законний господар або ж Ну й нахаба!ЗавистьЗайва краплина
Зеркало душиЗіркиЗнал я женщин
Золота рибкаЗоря моя вже впалаЗупиниться серце
Вы творческий человек?
У Вас есть собственные стихи или проза?
Вы имеете отношение к нашему городу - Кривому Рогу?
Мы будем рады абсолютно бесплатно опубликовать Ваше творчество в текущем разделе.
Для этого нужно просто написать нам.