Кривой Рог > Писатели и поэты > Федоренко Дмитрий Тимофеевич > Кошовий лицарів чубатих | Писатели и поэты Кривого Рога - 1775.dp.ua
Іван Дмитрович Сірко
Замість передмови
Нові малодосліджені факти життя людини-легенди
Майже 320 років тому зупинило свій біг велике серце національного героя українського народу Івана Дмитровича Сірка (1605 - 1680 рр.)
Хто ж він, ця людина-легенда? Які хури добра навоював, скільки діжок заповнив золотими червінцями?
Чи, може, він - одна із скель, що на Дніпрових порогах, об яку розтинав свої груди могутній Славутич?
Ні, ні, певно, він є отою нестримною дніпровою хвилею, що повесні очищала землю українську від погані? А може все разом? Однак такого в житті не буває...
Це Іван Сірко ствердив національну свідомість великого, гордого, працелюбного, миролюбного і співучого українського народу і всупереч царській політиці геноциду зберіг традиційну дружбу з російським та білоруським народами.
І не спокусили кошового ні золотом, ні маєтками, не залякали погрозами, засланням, - безкомпромісним і чесним лишився в історії нашого народу Іван Сірко. Напрочуд дивовижна його доля. Вірою і правдою служив російському царю, і в кайданах був засланий тим же царем до Сибіру; віддав життя за український народ, і після смерті не мав спокою: його прах не раз викидали з могили. Лише нещодавно в останній раз і на вічний спокій перепоховані останки безкорисливого лицаря Запорозької Січі.
У надзвичайно тяжкий і відповідальний для України час випало жити і боротися кошовому, ніби на роду йому було написано подолати гетьманський розбрат, старшинські інтриги, чвари, зупинити грабунок ними козацьких низів і всього народу, із зброєю в руках відбивати численні напади зовнішніх ворогів різних мастей і сили.
І він виконав свій обов'язок, виконав свідомо і чесно. Образ Івана Дмитровича Сірка у свою вічну пам'ять (думи, історичні пісні, перекази, легенди, що є прикрасою українського епосу і міфології) народ увібрав найсвітлішим. Народ шанує і шануватиме цю прекрасну людину, яка вісім разів підряд обиралась кошовим (нечувано в історії козацтва), яка майже не знала поразок у 55 походах.
Власне, про Івана Сірка написано вже досить багато, починаючи від монографії Д.І.Яворницького «Иван Дмитриевич Сирко, славный кошевой атаман войска Запорожских низовых козаков» та відомого роману Юрія Мушкетика «Яса». А ще видавництво «Промінь» (Дніпропетровськ) на кінець 1990 р. обіцяло видати книгу доктора історичних наук Ю.А.Мицика про колишнього господаря Молдавії, який свідомо обрав собі життя серед козаків, а згодом став і їх кошовим.
Тож в загальних рисах життя і подвиги кошового отамана І.Д.Сірка відомі багатьом читачам, тим паче, що про нього збереглися свідчення ще так званих старшинських козацьких літописців. Найбільш популярним був літопис Самовидця, що охоплював події від 1648 по 1702 рік. Значить, коли літописання здійснені справді свідком чи учасником грозових подій, то мусять бути записи і про кошового отамана Івана Сірка. І справді, пошук приводить до кількох цікавих висновків: під ім'ям Самовидця виступав козацький старшина Роман Ракушка-Романовський, який був у війську запорозькому й зафіксував: «... А на Запорожжю кошовий Сірко, ватаг сильний, помер 1 серпня 1680 року.»
Виявляється, про подвиги Івана Дмитровича Сірка сповіщали і козацькі літописці Самійло Величко, Григорій Грабянка, історик з Київської колегії Інокентій Гизель та ін.
Ось як засвідчив смерть кошового отамана літописець козацької вольності Самійло Величко: «Того же лета Іван Серко славній Атаман кошовій, в Грушовце, пасеце своей, через неколикое время поболевши, преставился от жизни сея, августа І, і припроваженній водою до Сени Запорожской, и погребен чесно всем войском Низовім Запорожским в поле за Сечою, против Московского окопу, где иншое товариство Запорожское погребалося. Зогребен теж знаменито, августа 2, з многою арматною и мушкетною стрелбою и со великого всего войска Низового жалостію, якою по том вожду своем справном і щастливом... которого все войско зело любило и за отца своего
почитало».
Ці свідчення, зафіксовані безпосередньо в ході історичних подій, все ж потребують певних уточнень і доповнень.
Так, дійсно Іван Сірко напередодні своєї смерті надіслав спеціальне звернення донському козацтву із запрошенням об'єднати сили для спільного походу проти Кримського ханства. Однак незабаром захворів і поїхав на свою пасіку, яка нібито була за 10 верст від Січі в с. Грушівка, що недалеко від нинішнього міста Марганець».
Перший сумнів відносно точності запису. Навколо Чортомлика і Капулівки, де тоді була Січ, села Грушівки на відстані 10 верст ніколи не існувало, а до Грушівки, що під нинішнім Марганцем, понад 50 кілометрів (добрячий український гак!)
До того ж будемо пам'ятати, що власне в Марганці (на західній його частині) був досить великий острів Томаківка (не плутати із однойменним райцентром, що заснований як старовинне запорозьке займище, яке влітку 1777 р. стало державною слободою). Острів Томаківка вигідно домінує над місцевістю і нині. На острові до 1593р. знаходилась Запорозька Січ. Про це, звичайно, добре знав кошовий отаман Запорозької Чортомлицької Січі Іван Сірко.
На території нинішнього Марганця, а не в с. Грушівці, як чомусь і досі (певно, за традицією) твердить більшість науковців у своїх дослідженнях, була невеличка пасіка І.Д.Сірка.
Це була чарівна місцевість: повноводі Річище, Ревун, Бугай з притоками і озерцями, плавнями і луками, що зруйновані і поглинуті Каховським гнилим водосховищем...
Здавна ця місцевість заселялась слов'янами, а до того - людьми давніх епох (ІІ-І тисячоліття до Різдва Христового). На території теперішнього Марганця знайдено поховання, що датується XIV - XV ст.
Певно, більш точною була б назва не Томаківської, а Томаківсько-Марганецької Запорозької Січі як такої, що стала спадкоємицею традицій Запорозької Січі, яка існувала на острові Хортиця.


Добавить комментарий
Ваше имя:
Введите код:
Комментарий:

Вы творческий человек?
У Вас есть собственные стихи или проза?
Вы имеете отношение к нашему городу - Кривому Рогу?
Мы будем рады абсолютно бесплатно опубликовать Ваше творчество в текущем разделе.
Для этого нужно просто написать нам.