Кривой Рог > Писатели и поэты > Грес Анатолий Петрович | Писатели и поэты Кривого Рога - 1775.dp.ua
Грес Анатолий Петрович
«У самому серці України, на обох берегах Інгулу неначе штучними перлинами розсипалось білими хатками село Седнівка. Це – моя мала батьківщина...». Такими словами в автобіографічному нарисі “Фрески пам’яті” розпочинає Анатолій Грес коротку оповідь про свою батьківщину – невеличке село в Устимівському районі на Кіровоградщині. А кількома наступними рядками, ніби спокутуючи перед ріднокраєм свої вільні і невільні гріхи, зізнається у безмежній і щирій до нього любові.

“... Вибачай мені, рідна земле, що принизив тебе цим (мала – Г.Г.) невдалим словом: величати тебе батьківщиною – то велика честь і гордість, а називати малою хоч і безвинний, а все ж -- гріх. Яка ж ти мала, якщо упродовж усього мого життя залишаєшся найближчим і найдорожчим серцю краєм?! Тут – коріння мого роду! І коли б на цій землі не жили мої діди-прадіди, не було б і мене самого, і дітей моїх та онуків...”
“Спливає у спогадах мій ріднокрай незабутній,
Земля України – одвічна дідівська земля.
Обпалені роки, поминки і свята, і будні,
Від голоду – чорні, від праці зелені поля …”

Саме тут, на цій благодатній землі, і народився Анатолій Грес – майбутній лікар за фахом, літератор – за покликанням, громадянин – за званням. Тут він уперше побачив квітучу землю, чисте небо, яскраве літнє сонце. Тут згодом пройшло і його обпалене війною дитинство. Ось що пише він через десятки років по тому у вірші “Підкови щастя”:

„ ...Сам, не вагаючись, вважаю:
Підкови щастя гнуть в вогні.
Та й ворогам не побажаю
Того, що випало мені.
Війна. Сирітство. Синій голод.
Загибель сина. Смерть душі.
Немилосердний всюди холод.
І жалять всі: свої й чужі...”

Таким було його дитинство і дитинство тисяч таких, як він. Про нього Анатолій Грес розповідає у майже автобіографічному оповіданні “Спадщина”, що увійшло в першу збірку “Зірки і квіти”. І якщо у художньому плані ця річ можливо дещо недосконала, то по правдивості і силі відтворення життя повоєнного села, зламаних людських доль, голодомору 1947 року і інших “принад” колгоспного «раю», «Спадщина», як на мене, наближається до творів як сучасників автора, скажімо, повісті Володимира Мар’янина “Юганька”, так і до творів класиків української прози.
Важким було його дитинство, одначе, у своїх “Фресках пам’яті” Анатолій Грес згадує не гудіння літаків з хрестами на крилах, не посвист куль і виття снарядів, не нахабне хазяйнування зайд в зелених мундирах, а річку свого дитинства – Інгул, перших вчителів, близьких і рідних, односільчан -- людей, яких зрештою і називає своєю малою батьківщиною.

Тут у 1952 році він з відзнакою закінчує семирічку і, виклопотавши з неймовірними труднощами довідку про місце проживання (на ті часи таке собі звільнення від колгоспного кріпацтва), без вступних іспитів зараховується до Миколаївського медичного училища. Радощам не було меж. Та була й зворотна сторона медалі. У голодному, напівзруйнованому війною місті юнак вперше і сповна відчув усю печаль розлучення з рідною домівкою, з дорогим серцю селом і його людьми.
Ніщо, ані вимушене проживання в холодних коридорах гуртожитку, ні крихти цвілого сухаря на добу, ні діряві гумові калоші не видавались підлітку такими гіркими, як оте незвичне нове оточення, відсутність мудрої поради, теплого материнського слова і захисту. З тих пір відчуття втрати своєї малої батьківщини, неначе якийсь невільний гріх, переслідуватиме його усе життя і відлуниться у багатьох творах. Аж до написання власної спокути – нарису “Фрески пам’яті”.
У 1956 році, по закінченні училища, юнак вирішує продовжити освіту на медичному факультеті Ужгородського державного університету. Змужнілий, звиклий до труднощів студентського життя, він не так боляче переносить розлуку з домівкою. Але й не забуває про свою малу батьківщину: щоліта, під час канікул, повертається в рідне село, разом з односільчанами бере участь у битвах за врожай, живе їхніми турботами і надіями, вбирає у свою вразливу душу їхні малі і великі трагедії.

У 1962 році Анатолій Грес одержує диплом лікаря з відзнакою і, відхиливши пропозицію залишитись на кафедрі очних хвороб молодшим науковим співробітником, просить направити його на роботу у найвіддаленіший куточок Кіровоградщини. Організаторські та професійні здібності молодого лікаря не залишились непоміченими, і невдовзі його призначають головним лікарем району. Вісім років свого життя він віддає сільській медицині і в 1971 році з чистою совістю і почуттям виконаного обов’язку переїздить до Кривого Рогу – великого промислового і культурного центру України. Удосконалюється в Києві, у відомого в усьому світі професора-офтальмолога Володимира Євгеновича Шевальова, одного з найталановитіших учнів академіка В.П.Філатова. Пропрацювавши майже два десятиліття в одній з найбільших лікарень Кривбасу, Анатолій Грес зустрічає полудень свого віку на Поліссі, у місті Кузнецовську, куди переїздить відразу після виходу на пенсію. Той переїзд не був ані зрадою, ані втечею від своєї малої батьківщини, адже, погодьмося, – життєві обставини іноді бувають сильнішими від нас самих. Якби то була зрада або забуття, то чи народилися б отут, на Поліссі, і “Спадщина”, і “Фрески пам’яті” – своєрідний гімн його малій батьківщині?

На цьому розповідь про батьківщину літератора можна було й закінчити. Адже скільки б я тут не говорила, краще від самого Анатолія Греса про неї ніхто не скаже. Тому дозволю навести ще кілька рядків з його нарису “Фрески пам’яті”:
«...В перші повоєнні роки селом гуляли чутки ніби у тій скелястій породі (на берегах Інгулу – Г. Г.) зустрічались сліди золота. Чи й справді в землі моїх предків дрімає золото, не відаю. Та добре знаю, що цінніша від золота була і завжди залишатиметься ота земля, що здатна одягти і нагодувати не лише тих, хто на ній трудиться...». І-- далі: «... Кажу так, та знову помиляюсь. Бо що таке земля без людей? Пустка, пустеля! Справжнє золото моєї батьківщини – люди, закохані в неї і несамовито їй віддані... Ті люди, яких та земля народила...».
Ті люди дійсно закохані у свій край, у ту землю, яка їх народила і вигодувала. А письменник несамовито і по-справжньому закоханий у своїх трударів-земляків. Адже тільки донестями закохана у свою малу батьківщину людина могла з такою щирістю і любов’ю написати і про своїх перших вчителів («Спадщина»), і про пригноблених та принижених односільчан («Оксана»), і про своїх близьких та далеких предків («Фрески пам’яті»).

І саме тому з усією відповідальністю і неприхованою гордістю хочу тут сказати: письменник Анатолій Грес є вихідцем з народу і невід’ємною часткою свого народу. Тією часткою людей, без яких земля і справді – лише непривітна пустка, пустеля. Життя його предків – дідів-прадідів, батьків, односельців, та й його особисте – то яскраве віддзеркалення цілої епохи з життя нашого народу.

(Выдержка из книги Галины Грес "З любові і муки")
Є, що тілом...Іду до ТарасаІстина
А вже котра осіньА сынов все несут...А ти думай... думай...
Аллея светаАфганская аллеяАфганский вальс
Білі туманиБілий танецьБальзам
Бежит рекаБез названияБеззаперечна істина
Белая сиреньБуянБуян
Было счастьеБыть может, не желтые листьяВіє вітер в полі
ВідпочиньВальс юностиВезе ж людям!
Велкам, о Евро!ВельможеВетер
ВетеранамВечная юностьВже котрий рік?..
Вийди, доню, у зоряну нічВладыки вечностиВогонь вогнем...
Восьмидесятые ХХ-го столетьяВот почему вздыхали горыВремена года
Все попередуВсе простятВсе чаще слезы
Вчора було літечкоВысшая наградаГірка спадщина
Гитара и яГлазаГлазами простого украинца
Годы, годыГорицветДіти наші, діти
Дарунок від БогаДва крила душі моєїДе моя родина?
Девочка, девушка, женщинаДжерело коханняДо тебе
Домашние музеиДорога до раюДругу
Дума про КобзаряЕсть только жизньЕще одно слово
ЖеланиеЖеланияЖиття втомило
Жорстоке милосердяЗіркиЗа роки довгого життя
За себяЗавистьЗагадковий феномен
Загнанной лошадьюЗагублена красаЗайва краплина
Закон для всіхЗаконний господар або ж Ну й нахаба!Зеркало души
Знал я женщинЗолота рибкаЗоря моя вже впала
Зупиниться серцеИ только ночьюИз неизведанного мира
К юбилеюКінь і свиня (байка)Кажется, вчера
Казка про Гріхи і ПрощенняКазка про Добре Серце, Мудру Голову та ЯзикКазка про Добро і Зло
Казка про ДолюКазка про ДолюКазка про Душу і Тіло
Казка про Душу і ТілоКазка про Життя або Полюби Смерть своюКазка про любов і ненависть
Казка про молодість і старістьКазка про Память та БезпамятствоКазка про Правду-Справедливість та Кривду
Казка про річкуКазка про РічкуКазка про Розум, Пам’ять та Безпам’ятство
Казка про совістьКазка про Сонце, Землю та МісяцьКазка про Сонце, Землю та Місяць
Казка про ЩастяКайфКак будто-бы вчера
Как солнцеКвіти запізніліКвіти посаджу
Коли прийде мій часКоли прийде остання митьКолись...
КолокольчикКузнецовський вальсКузьмине болото
Кури не винніЛіта моїЛаскаво запрошуємо
Лебідь, Рак і Щука (байка)Лебеді біліЛекарства
Линуть хмариЛисочкаЛысочка (из книги "Преданные")
ЛюбимойЛюблюЛюдці і горобці
МіжсезонняМісто над стиромМелодія самотності
Мелодия одиночества(Из книги "Преданные")Мелодия одиночества(Из книги "Преданные")Мені однаково
Мене не в силі полюбити тиМертві бджолиМи для жінок... або гірка істина
Ми скоро підемоМне бы спеть о судьбеМоє поле
Моїй земній зоріМожет из сказкиМой стих
МолитваМостыМужчины не плачут
НікаНіка (Оповідання-реквієм)Нічна пригода
На вечном постуНа дереві, на дубочкуНа побачення (Оповідання)
На руинахНа свидание (из книги "Преданные")Навчіть
Над обріємНад самотнім кленомНароде мій
Нас так мало осталосьНастане часНачало начал
Не бойтесь, вас не потревожуНе бросайте на ветер словаНе забули б...
Не забывайте!Не люблюНе оставляй меня!
Не пнусь ни в корифеї, ніНе про себе тількиНе распрощаться
Не сбывшееся завещаниеНе учите нас житьНе хлібом єдиним
НевідомістьНегрибные дождиНеизбывность
НелиньНемеркнущие звездыНеньчин рушник
Неньчина пісняНепрохана - некликана...Неужели так мало осталось
Низький уклінНика из книги "Преданные"О спорт, ти -- світ!
О, камни!..О, человечки!..Ода чаю
Одній земній зоріОй, не вмирай, кленеОй, не втихає...
ОксанаОсенієОсь і друге крило...
Отак живуОтцвела сиреньПідкови щастя
Піймати карасяПісня про ДніпроПісня про Кривий Ріг
Памяті Євгена ЖуравськогоПамяти сина ІгоряПамять
ПерезарядивПетро - ГолубПламя и пепел
Плетью по сердцуПо воле совестиПо ком это колокол?..
Побачення з поліссямПовідай, сину...Подамся в артисти
Подих незримої тініПодорож у життяПокаяние
Поліська легендаПолісяночкаПонад стиром
Пора, пораПорозумілисьПоследний подарок
ПосохПоспішаймоПостріли в себе
Постріли в себеПочудилосьПраведникам
Правнучці Олі на перші роковиниПревыше клятвыПро розум
Проснись!Прости за всёПростити не зможе
Рано списыватьРозумні дітиРоки молоді
Роман без продолженияРоса и солнцеСвіте мій
Світе мій яснийСвята земляСе ля ві
Семейные альбомыСерце матеріСирота-тополя
Скит и храмСледСлова
СмутокСнігСнова падают пистья
Собратьям по перуСолодкі сльозиСон
СпадщинаСповідьСтежка до серця
Сударка и женаСхилилися вербиСын
Такая зимаТам брат брату не мститТатьянам
ТеньТи – однаТисячоліття третього
Только бы вместеТретий тостТроянда і шипшина
Троянди для ДіаниТэдиум витэУ широкім полі
Українське селоУкраїнці мої, українціУсім усіх
Уходит в прошлое войнаФотографияФрески пам’яті
Хіба я винен?..Хвилини мовчанняХимеры счастья
ХобіХто кого врятував...Хто кого врятував...
Цінуймо вчасноЦвіт калиниЦветы и звёзды
Цикламенні доліЧаклункаЧас каміння збирати
Час проб'єЧервоні сльозиЧетверта заметіль
Четвертая метельЧетвертая метельЧи залишимось кріпаками?..
Чи то доля?..Чорні тюльпаниЧорна помста
Чорний снігЧто рассказать тебе, родимый?..Щастя
ЭхоЯ до вас повернусьЯ жить устал...
Я посилаю тобіЯ уйдуЯкось рано-раненько
Вы творческий человек?
У Вас есть собственные стихи или проза?
Вы имеете отношение к нашему городу - Кривому Рогу?
Мы будем рады абсолютно бесплатно опубликовать Ваше творчество в текущем разделе.
Для этого нужно просто написать нам.