Кривой Рог > Писатели и поэты > Федоренко Дмитрий Тимофеевич | Писатели и поэты Кривого Рога - 1775.dp.ua
Федоренко Дмитрий Тимофеевич

Архив радиопередач:


  
 
 
 
 
 
 
 
 

Він народивсь в голодомору рік,
І зірка щастя ще для нього не вставала.
Казала мати: «В нього був слабенький крик,
Бо я й сама тоді від голоду вмирала.»

Дмитро Федоренко народився 5 вересня 1933 року в м. Марганці (що на Дніпропетровщині) в багатодітній родині. Це про нього потім казатимуть: «Дев’ятнадцятий в сім’ї і дуже талановитий».

Усе своє життя ця людина вклонялася добру, мала його за кредо, і сама чинила по-доброму, по-людському.

У 1954–1977 роках жив у Павлограді, де працював вихователем дитячого будинку № 1, вчителем, а згодом – директор СШ № 3.

Понад 50 років віддано служінню Богині людських душ – Педагогіці. Він був усім за доброго батька. Майже 25 років прожив у Павлограді і понад 30 – у Кривому Розі. І скрізь залишив такі сліди, ніби працював не один чоловік, а добрячий взвод несамовитих, затятих, самовідданих.

За час роботи в Павлограді
  • Підготовлено і прочитано одна тисяча дев’ятсот сорок лекцій, доповідей, лекторіїв (ніби нічого іншого людина й не робила).
  • Створено перший у Радянському Союзі музей комсомольської слави.
  • Літературний музей ріднокраю при СШ РМ № 3, в якому були розділи про С. М. Сергієва-Ценського, І. П. Кириленка, Джека Алтаузена, народну оповідачку Ганну Пилипівну Перев’язко, зібрано понад тисячу книг-реліквій. Хто, коли, як оте добро розтягли-розікрали ніхто не знає, залишився лише план експозицій та спогади сучасників.
  • Брав активну участь у створенні зали Великої Вітчизняної війни в міському музеї (оці матеріали збереглись).
  • Обнародував чотири книги по українському фольклору Павлограда і Придніпров’я.
  • Опублікував „Нескорений Павлоград” (– Москва, 1965, рос. мовою) та ще п’ять книг про Павлоград і його героїв.
  • Школа, директором якої він був (СШ РМ № 3), представлена на ВДНГ України в Києві.
  • Створив і дев’ять років керував літературною студією міста ім. Миколи Шутя (при Павлоградському МК ЛКСМУ), де випускали „Літературну сторінку”, проводили „Дні поезії”.
  • Дав путівку у життя поетесі Ганні Світличній.
  • Відвідав біля десятка дружніх країн і в кожній виступив з лекціями про державу та її український народ, про подвиги в роки Великої Вітчизняної війни, про давні племена, які колись населяли теперішню Україну (ще до об’єднання їх у ранньосередньовічну державу Київську Україну Русь) тощо.

У місті юності Павлограді наш Добросій зустрів кохання, тут народилося двійко його рідних синів і зросло п’ятеро вихованців, про яких всесоюзна газета „Правда” напише велику статтю „Чужих дітей не буває”. А таких, що росли по тижню-два, яких обмивали, відгодовували, лікували, переодягали з дрантя та допомагали влаштуватися в житті, ніхто і ліку немає.

Отака людина в 1977 році – після захисту кандидатської дисертації (знайшов час!) на тему виховання у братній країні Болгарії – переїхала до Кривого Рогу. Працюючи у Криворізькому державному педагогічному університеті, Дмитро Федоренко

  • В навчальній кімнаті 321 головного корпусу обладнав аудиторію імені Василя Сухомлинського.
  • Налагодив роботу педагогічного клубу (раз на місяць зустріч студентів з учителями – Героями Соціалістичної Праці, Заслуженими учителями України, просто неординарними педагогами Дніпропетровщини).
  • Проводив „Тематичний лекторій” одного лектора, в якому прочитано ряд циклів лекцій для бажаючих, наприклад, „Натхненні Великим Жовтнем”, „Пам’ятники учителям”, „Учителька Кристана та її болгарські колеги”, „Як виховували молодь 5 тисяч років тому” та ін.
  • На громадських засадах Дмитро Федоренко завідував НД Лабораторією з проблем педагогіки національної школи, а на місцевому радіо “Рудана” провів 250 авторських передач “І розкажи сину своєму”, викликаючи подив земляків у такій наполегливості та безкорисливості.
  • Очолив рух викладачів кафедри „Кожна лекція – відкриття” (краща)!
  • Брав активну участь у лекторіях, семінарах, факультативах для вчителів по новинках педагогічних ідей.
  • Підготував кілька сотень студентів до захисту дипломних робіт, а скільки студентських робіт за його керівництвом посідало перші місця на різних конкурсах, виступаючи в Києві, Дніпропетровську, Запоріжжі, беручи активну участь у міжнародних конкурсах.
  • А на його лекціях студенти інших потоків і навіть факультетів, під різними приводами уникаючи своїх занять, буквально атакували приміщення, щоб послухати зв’язки сучасної педагогіки із променистим осяванням педагогіки античної України.
  • А скільком молодим вченим допоміг з дисертаціями! Того забезпечив двома лантухами літератури, тому допоміг замінити структуру наукової роботи, а цьому з 500 сторінок добросовісно вибрав лише 150 корисних, які „б’ють у ціль”. Тож не випадково, що всі, благословенні безкорисною допомогою Добросія захистили свої дисертації на відмінно. Потім вони стукали себе в груди, які ж вони геніальні, а він стояв осторонь і доброзичливо посміхався...

Все, що він робив і звершував, і в Павлограді, і в Кривому Розі, він здійснював без усякої додаткової оплати, бо так розумів обов’язок громадянина, доброту українця.

Дмитро Тимофійович Федоренко, автор понад 400 наукових праць (книг і журнальних публікацій, близько тисячі фундаментальних газетних статей). Особливої популярності набули фольклорно-етнологічні і етно-педагогічні дослідження “Ой у дяка суєта”, “Щедрий вечір” (– Дніпропетровськ, 1961, 1968), “Жили собі запорожці та й на Запорожжі” (– К., 1994), “Спочатку був Дажбог” (– Кривий Ріг, 1995), “Листи з античної України”, “Від серця до серця”, (– К., 1997), «Первоцвіт дивослова. Малі розповідні жанри дитячого фольклору в етнопедагогіці України» (1997), «Таємниці ненароджених геніїв. Народно-педагогічні уявлення про спадковість і виховання» (1997), “Блудні батьки – блудні діти”, “Дитинство античної України” (– К., 1998), «“Велесова книга” – найдавніший літопис України» (1999), «Мудрість козацької доби» (1999), «Кошовий лицарів чубатих» (2000) та ряд інших.

Д. Федоренко вперше переклав сучасною українською літературною мовою Остромирову Євангелію (1056–1057 рр.). Над перекладом, який Д. Федоренко вважав вершиною своєї дослідницької діяльності, автор працював, не шкодуючи ні сил, ні часу, ні знань. Робив це безкоштовно, розуміючи, що повертає рідному народові його святиню.

Доцент, кандидат педагогічних наук Д. Т. Федоренко є співавтором фундаментальних праць “Історія педагогічної думки і освіти України” (ч. 1 “Дохристиянський період”, ч. 2 “Княжа доба”, ч. 3 “У неволі”, ч. 4 “Козацька доба”, ч. 5 “В борні”) разом із професором О. О. Любаром, “Історія української школи і педагогіки” (у співавторстві з академіком АПН НАН М. Г. Стельмаховичем та професором О. О. Любаром).

Дмитро Федоренко був людиною енциклопедичних знань. Він вільно володів близько 10 мовами: українською, російською, білоруською, болгарською, сербохорватською, македонською, старослов’янською, німецькою, івритом.

Понад четверть століття (1977–2004 роки) в Криворізькому педагогічному університеті плідно працював звитяжець, невтомний збирач і дослідник козацької старовини, козацької педагогіки, народних традицій і обрядів, етнопедагогік населення національних меншин України (болгар, греків, сербів та поляків, словаків, чехів, словенів, білорусів, хорватів). Та особливою увагою читачів – учителів і вчених – користуються численні статті і книги з етнопедагогіки євреїв Придніпров’я “Мудрий Гершеле серед друзів. Народно-філософські, етнопедагогічні, фольклорні та побутові погляди євреїв Придніпров’я. Нетрадиційний посібник для єврейських навчальних закладів і домашнього читання”, друга книга “Абрам Рабинович серед друзів” (– Запоріжжя, 1999, 2000), які здобули добрі рецензії-відгуки в обласній і українській періодичній пресі євреїв України. А тижневий бюлетень “Ткума” в номері 1 за 2000 рік називає “засновником теорії єврейської етнопедагогіки колоритного Д. Т. Федоренка з Кривого Рогу”. Його статті “Вечірні казки бабусі Дебори”, “Молодим батькам про таїни сімейного виховання”, “Молодим батькам про виховні можливості єврейської народної казки” та ряд інших тепло зустрінуті єврейськими читачами України і навіть Ізраїлю, а деякі твори про єврейську етнопедагогіку прийняті до друку в ізраїльській енциклопедії.

Після перенесеної тяжкої, практично невиліковної хвороби, Дмитро Федоренко 2001 року виявився прикутим до ліжка. І у такому стані мужній вчений продовжував створювати рукописи нових етнопедагогічних і фольклорних, та суто педагогічних праць про найсвятіші сторони менталітету України, допоки 16 листопада 2009 року серце Вчителя зупинило свій земний біг.

Рідні сини Дмитра Тимофійовича зросли гідними свого батька. Так, Віктор Дмитрович з відзнакою закінчив медичний інститут, лікар-кардіолог, головний лікар однієї з лікарень Дніпропетровська, є донька, онук; Борис Дмитрович – закінчив гірничорудний інститут, за фахом електрик, двоє дітей.

Вихованці Дмитра Тимофійовича, які мужніли разом з рідними синами, виросли справжніми людьми. Так, Петро Васильович закінчив гірничий інститут, аспірантуру, кандидат технічних наук в Дніпропетровську, троє дітей; Володимир Петрович – учитель в Росії; Євген Костянтинович – художник, краєзнавець, поет у Павлограді, двоє дітей.

Близько 20 написаних, готових до друку книжок Д. Т. Федоренка ще чекають свого оприлюднення, видання і наукового відкриття.

Невтомна наукова і педагогічна діяльність Дмитра Тимофійовича Федоренка отримала міжнародне визнання. Так, у 1984 р. уряд Народної Республіки Болгарія нагородив Д. Федоренка ювілейною медаллю «100 років з дня народження Георгія Димитрова».

Відмінник народної освіти України Д. Федоренко був визнаний кращим освітянином 1999 р. і лауреатом премії «Малиновий дзвін душі» за книгу «Мудрість козацької доби» і ряд підручників з української педагогіки. Д. Федоренка також визнано кращим освітянином 2000-го року і лауреатом премії «Залиш мені в спадщину думку найвищу».

У 1999 р. Д. Федоренку присвоєне звання «Почесний громадянин м. Павлограда». А у 2003 р. його нагороджено медаллю «Захиснику вітчизни» за книгу «Нескорені павлоградці».

До речі, праці Дмитра Тимофійовича зберігаються в бібліотеці Конгресу США, а серед його нагород – іменна медаль Кембріджа.

Дмитра Федоренка називали «Людина-легенда», а його ім’я занесене до списку 100 найвидатніших людей століття.

Биографию подготовила и любезно предоставила сайту внучка писателя Ольга Федоренко
Вы творческий человек?
У Вас есть собственные стихи или проза?
Вы имеете отношение к нашему городу - Кривому Рогу?
Мы будем рады абсолютно бесплатно опубликовать Ваше творчество в текущем разделе.
Для этого нужно просто написать нам.